Коли дах над головою стає розкішшю: свавілля з орендою в прифронтових містах

У прифронтових містах України оренда житла подекуди дорожча, ніж у великих містах чи навіть у країнах Європи, жаліються військові у соціальних мережах. Вони орендують таке житло, щоб відновлюватися після виходів на «нуль» і платять за нього з власної кишені.

Захисники кажуть, що попит зростає, пропозицій мало — і власники нерухомості користуються ситуацією, підіймаючи ціни до захмарних рівнів.

Ціни на квартири та будинки у прифронтових регіонах такі, що здатні «з'їсти» бойові виплати й не зрівняються з жодним регіоном України, розповідає військовослужбовець ЗСУ, колишній нардеп Ігор Луценко:

«Просять 20, 30, 40 тис. гривень за звичайну сільську хату, де немає води, де ніхто не жив (мабуть, гидував) роками — це, на жаль, норма.

Щобільше, значна кількість орендодавців взагалі відкрито відмовляють військовим на тій підставі, що вони військові. Військових женуть, як прокажених, з них луплять три ціни — і військові терплять".

Звісно, бувають протилежні винятки, додає він. Є люди, які безкоштовно селять військових до себе, і місцеві громади, що організували роботу по допомозі військовослужбовцям з розміщенням. Але це — винятки.

«Загалом держава і місцеве самоврядування цей біль фронтовиків ігнорує», — каже Ігор Луценко.

Військовослужбовець Сергій «Сайгон» розповідає, що знайти квартиру важко, а військовим місцеві здають неохоче. Варіанти старі, потребують ремонту, а вартість житла вдвічі більша, ніж для цивільних.

«Нове місто служби й „нове“ житло за ціною добротної квартири в Цюриху. Поговорив з місцевими, не військовими, які теж знімають. Ціна, як правило, вполовину менше. Цих квартир немає в обʼявах, бо передаються „з рук в руки“ і не для вояк», — каже військовий.

«Ми так жили у Дружківці. 20 тис. гривень платили за розвалену хатину, без води, світла. Пічне опалення, яке самі зробили», — поділився військовослужбовець Стас Дергач.

Ціни на оренду такі високі, що вигідніше придбати житло на прифронтовій території, якщо розраховуєш довго жити в місті, вважає ще один військовий Микола Шило:

«Наприклад, в Ізюмі на Харківщині можна орендувати будинок тисяч за 15 гривень і купити такий же тисяч за 300. Однокімнатна квартира коштувала тисяч 80. І юрби військових, котрі шукають собі житло».

«Ми в селі хату за 15 тис. грн знімаємо. У закинутому старому домі ні води, ні опалення не було. Все самі зробили. Спочатку власники брали 10 тис., а як до них дійшло, що нам буде складно щось знайти, то до 15 підняли. Плюс комунальні платежі: світло, газ. І за вивіз сміття за кожну людину», — розповідає Оксана Чорна.

Така сама ситуація у Павлограді Дніпропетровської області, ділиться Андрій Сичка. За словами чоловіка, крім захмарних цін на оренду, багато рієлторів беруть 100% комісії за свої послуги. Крім того, потрібно заплатити за житло наперед на два місяці.

«Ми тут шукали житло і приміщення для медпункту. У всіх окружних громадах нам не знайшли ні в лікарнях, ФАПах, клубах навіть 20 м. кв приміщення, а за житло я взагалі мовчу. П’ять рієлторів на чергу, записали з такими умовами. Все що з’явиться на ринку незалежно від кількості кімнат, стану, меблів тощо буде коштувати від 15−18 тис. на місяць. Все що буде у стані більш-менш придатному і не соромно буде туди зайти коштує від 22 тисяч за місяць. Оренда будинку індивідуально, але від 40 тис.», — каже чоловік.

Мешканка Павлограду Наталія Черпак також розповідає, що знімає двокімнатну квартиру за 17 тис. гривень у прифронтовому місті, яке щодня обстрілюють.

Ситуація з орендою житла в прифронтових регіонах України справді критична, каже у коментарі Finance.ua рієлтор, голова Комітету з інформаційних технологій Спілки фахівців з нерухомого майна України Олександр Бойко.

«Ціни тут часто вдвічі вищі, ніж у столиці чи на заході країни, і створюють непосильне навантаження для військовослужбовців та внутрішньо переміщених осіб, змушуючи багатьох розглядати альтернативи, як-от навіть купівлю з подальшим перепродажем», — каже експерт з нерухомості.

За його словами, у районах поблизу лінії зіткнення, наприклад, у Донецькій та Харківській областях — Слов’янськ, Краматорськ чи Ізюм, — оренда базової однокімнатної квартири без особливого ремонту коливається від 10 до 15 тис. гривень щомісяця, а за двокімнатний варіант з мінімальними зручностями доведеться викласти 15−25 тис.

У приватному секторі, де будинки часто опалюються піччю та мають вуличні санвузли, ціни сягають 20−35 тис. гривень, попри ризики та відсутність комфорту, що робить таке житло дорожчим за аналоги в Києві (де двокімнатна коштує 12−18 тис.) чи Львові (10−15 тис.).

«Порівнюючи з Європою, наприклад, у прикордонних регіонах Польщі чи Румунії подібне помешкання обійдеться в 400−600 євро (16−24 тис. гривень), але з кращою інфраструктурою та без постійної загрози, — отже, українські „прифронтові“ тарифи справді перевершують європейські за непропорційністю», — розповідає Олександр Бойко.

Експертка з нерухомості, засновниця агенції «Bondaruk Partners» Олена Бондарук каже, що її клієнти — військові, дружини військових — розповідають про серйозні проблеми з орендою житла в прифронтовій зоні.

За її словами, окрім суттєво завищених цін, люди стикаються з об’єктами на сайтах з пошуку нерухомості, які не існують.

«Рекламують обʼєкти з кращими умовами, а по факту пропонуються за ті ж гроші набагато гірші, з поганими умовами. Середня ж ціна однокімнатної квартири в Славʼянську — 10 тис. грн. Це майже як на масиві в Києві.

Великий відсоток відмовляється здавати військовим. Можливо, варто регулювати ці питання державі? Можливо, варто визначати поріг цін? Або орендувати державі і здавати в суборенду", — каже Олена Бондарук.

Рієлтор Олександр Бойко вважає, що причина проблеми — у комбінації факторів, де дефіцит житла відіграє ключову роль. Бойові дії знищили чи пошкодили до 25% фонду в цих регіонах, залишивши обмежену кількість придатних об’єктів. Тоді як попит від ротацій військових, евакуйованих родин та волонтерів зріс у рази, перетворюючи ринок на аукціон.

«Власники нерухомості активно спекулюють, завищуючи ставки на 30−50% через брак альтернатив, а частина з них прямо уникає угод з військовими, посилаючись на „побоювання руйнувань“ чи стереотипи, що межує з дискримінацією та ще більше звужує пропозицію», — каже експерт.

Крім того, відсутність жорстких регуляцій — ні граничних норм цін, ні обов’язкового моніторингу — дозволяє цьому хаосу тривати, на відміну від мирних часів, коли ринок саморегулювався конкуренцією.

«Щоб подолати цю кризу, держава повинна запровадити тимчасовий контроль за тарифами в прифронтових зонах. Наприклад, через рекомендаційні максимуми — не більше 1,5 мінімальної зарплати за квартиру — та розширені субсидії для військових і ВПО, які вже частково діють, але потребують спрощення бюрократії та збільшення обсягів», — каже Олександр Бойко.

Він також пропонує активізувати громадські ініціативи для розв’язання проблеми:

«Місцеві громади могли б створювати кооперативні фонди тимчасового житла, залучаючи волонтерів для ремонту пошкоджених об’єктів, а бізнес — інвестувати в модульні помешкання чи партнерства з Міноборони для „корпоративної“ оренди».

Тим часом Міністерство оборони у березні 2025 року передбачило компенсацію за найм житла, проте де-факто це стосується тільки офіцерів та контрактників, які несуть службу не в зоні бойових дій. Крім того, порівняно з актуальною вартістю оренди житла, суми мізерні. Так, розмір компенсації 2025 року в Києві становить 4 560 грн, в обласних центрах — 3 420 грн, в інших населених пунктах — 2 280 грн.

«Насправді законодавча база для забезпечення існує, просто її ніхто не хоче використовувати. Закон „Про правовий режим воєнного стану“ прямо передбачає таку річ, як квартирна повинність. Усіх громадян України можна зобов’язати розміщати у себе військовослужбовців, поліціянтів, біженців. Цей закон, якщо його застосовувати, розв’язувати проблему квартирування раз і назавжди», — каже військовослужбовець Ігор Луценко.

Тож ситуація потребує державного врегулювання, зокрема контролю за тарифами, програм компенсацій чи пільгового житла для військових тощо. Без таких кроків оренда у прифронтових містах і надалі залишатиметься непропорційно дорогою, а житло для військових — непідйомним.