Події на валютному ринку: чи все правильно робить Нацбанк?

Фактично Національний банк оголосив початок ручного регулювання найскладнішим фінансовим механізмом курсоутворення.

Для економії валютних ресурсів банків було заборонено продаж валюти населенню – як готівкової, так і безготівкової.

Міжбанківський валютний ринок перейшов у режим особливого функціонування, при якому Національний банк почав викуп валюти, що надходить від експортерів, за «зацементованим» до кінця війни курсом 29,2549 гривень за 1$. Водночас було оголошено, що продаж валюти буде здійснюватись лише на потреби критичного імпорту.

Будь-яке обмеження спочатку призводить до виникнення дефіциту, а потім – до пошуку шляхів обходу обмежень. На тлі відсутності продажу валюти в банках небанківські обмінні пункти різко підняли ціни на долари та євро: у перші дні війни долар продавали дорожче за 40 гривень, а євро доходив до 47-49 гривень. Тобто різниця між офіційним і реальним («комерційним») курсом долара на початку війни сягала 30-40%.

Основний попит на валюту у ці дні формували біженці. Поступово, у міру того, як все більше українців залишило країну, рятуючись від війни, потік біженців став слабшати, а водночас став слабшати й попит на іноземну валюту.

Утім, на цей момент українці чітко зрозуміли, що про колишню стабільність гривні можна забути. Депозити в національній валюті, що закінчилися, і кошти на карткових і поточних рахунках почали переводити в долари та євро: спочатку не так активно, але потім, коли стало очевидно, що війна триватиме не один місяць, – усе більше й більше.

Ще одним фактором зростання попиту на готівкову валюту став бізнес. Як і в буремні 90-ті роки, всі розрахунки за товар відразу перейшли в «тверду» валюту.

Крім того, тепер весь імпорт, який ввозиться в Україну та не ввійшов до списку «критичного», доводилося оплачувати готівкою і євро.

Друге дихання набула контрабанда та постачання «сірої» техніки. За все це доводилося платити готівкою.

Водночас обсяги готівки, що обертається на тіньовому валютному ринку, стали меншими з цілком зрозумілих причин: приплив валюти від «заробітчан» впав до самих мінімумів. Тепер уже ніхто не міг приїхати на Великдень із заробленими в Європі євро чи злотими, та й з автобусами, як раніше, майже не передавали.

Навпаки, ті, хто працював у сусідніх країнах, постаралися максимально забрати до себе дружин і дітей. Та й банки припинили завозити готівкову валюту літаками, як вони це робили у мирний час.

У прагненні хоч якось зберегти заощадження, що стрімко знецінюються, українці виявили незвичайну винахідливість, скориставшись можливостями, що недавно відкрилися.

Одні почали активно скуповувати криптовалюти й акції іноземних компаній, інші – вивчати можливості використання зарубіжних необанків (найпопулярнішим став англійський Revolut), треті – штурмувати міжнародну систему платежів та переказів PayPal, яка нарешті прийшла в Україну.

21 квітня, стурбований збільшеним відтоком валюти за кордон, Національний банк ухвалив чергову доленосну (для валютного ринку) Постанову №78, якою спробував перекрити «непродуктивний відтік капіталу з країни в умовах воєнного стану».

Цією ухвалою банкам наказувалося закрити всі можливі канали купівлі «квазі-грошей», під які підвели і криптовалюти, і перекази в закордонні необанки.

PayPal поки не чіпали: складність роботи системи безпеки та постійне блокування коштів клієнтів компанії все одно не дали б «розгулятися» у «промислових масштабах».

Аргументуючи свої заборони, Національний банк заявив, що за березень та неповний квітень «обсяг чистих перерахувань іноземної валюти українськими банками на користь міжнародних платіжних систем» (цитата з пресрелізу НБУ) становив 2,6 млрд доларів. Вкрай неефективна витрата золотовалютних резервів і міжнародної допомоги. От тільки варто розібратися, а куди насправді пішли ці гроші, і чи ті канали перекрив Національний банк?

Отже, міжнародні платіжні системи (МПС) – це передусім Visa та MasterCard. Практично всі банківські платіжні картки українських банків (за незначним винятком) – це картки Visa та MasterCard. А перерахування коштів цим МПС, про які було згадано в пресрелізі НБУ, – це компенсація витрат за картками мільйонів українських біженців, які опинилися за кордоном. Але чи тільки про витрати біженців ідеться?

Формуючи список допустимих дій з українськими картами за кордоном, фахівці НБУ (свідомо або помилково) припустилися помилки, дозволивши українцям не лише розплачуватись картами в торговельних мережах, а й знімати у закордонних банкоматах готівку у сумі до 100 тис. гривень (в еквіваленті за курсом банку на день проведення операції) на місяць.

Водночас курси для розрахунку карток українські банки встановили близькі до офіційного курсу.

Знята в такий спосіб валюта виходила на 10 і більше відсотків дешевша, ніж на «чорному» валютному ринку.

Цим миттєво скористалися заповзятливі ділки з прикордонних населених пунктів. У лічені дні виникла та широко розвинулася ціла мережа нового «транскордонного» валютного бізнесу, суть якого була дуже простою: у відділеннях українських банків відкривалися десятки карток на всіх можливих родичів. Потім вони поповнювалися готівкою (по 100 тис. гривень на кожну картку). Після жінки та чоловіки старші за 60 років із сімей новоявлених «валютників» вирушали через кордон, спустошуючи банкомати у прикордонних населених пунктах. Знімали переважно євро (долари в європейських банкоматах – рідкість). Отриману за вигідним курсом валюту переносили через кордон до України, де здавали оптом в обмінні пункти. Заробіток коливався від 2 до 3 гривень на кожному євро (а на початку війни сягав 7-10 гривень, але потім став скромнішим).

Кореспонденту Finance.ua вдалося поспілкуватися з представником «нового» бізнесу, і ось що йому розповіли:

«Картки відкривають на всіх, на кого можна. Картки переважно трьох банків: ПриватБанк, monobank, А-Банк. Тому що вони згодом не перераховують курси, а списують по-поточному.

За кожну відкриту картку тому, хто відкрив, сплачуємо по 700 гривень. Ще по 300-500 гривень з кожної картки отримує «кур'єр» – той, хто йде через кордон за валютою. Отриману валюту здаємо або в Ужгороді, або якщо хочеш отримати більше, треба їхати до Львова. Там євро дорожче. Потім нові карти завантажуємо гривнею в IBOX – і за кордон».

На інтернет-форумах почали писати, що в прикордонних районах стало складно знайти працюючий термінал IBOX через те, що їх безперервно вантажать готівкою «валютні контрабандисти».

Питання: чому в Національному банку не передбачали, що «лазівку» відразу почнуть використовувати не за призначенням?

Керівництву головного банку країни, який перебазувався ще 22 лютого до Львова, вже напевно було відомо про можливість такого заробітку. Тим паче, що він не новий: ще 2014 року «ходоки» з картками ПриватБанку заробляли на різниці курсів, а потім банк безуспішно намагався покарати їх. І саме у Львові процвітають оптові обмінні пункти, які скуповують готівкову євровалюту, що ввозиться з-за кордону. Збіг?

І чому, якщо можливість зняття готівки за кордоном була залишена на користь українських біженців, не обмежити денну норму зняття сумою 200-300 євро, позбавивши сенсу бізнес «валютних контрабандистів»? Чи все ж таки комусь вигідно, щоб він процвітав?

Сподіваємося, що у відповідних служб також виникнуть такі питання.

А ми лише нагадаємо: за два місяці (з 24 лютого до 22 квітня) інтервенції Національного банку на міжбанківському валютному ринку склали 2,628 млрд доларів і 1,377 млрд євро.

Скільки з цих грошей, замість того, щоб піти на закупівлю зброї та палива для ЗСУ, було витрачено на компенсацію знятого «контрабандистами», за бажання можна підрахувати. Якщо, звичайно, хтось захоче розібратися, куди витікають наші золотовалютні резерви.

Уже 1 травня розпочинається новий місяць. Ділки від «нового бізнесу» з нетерпінням чекають на цю дату: обнуляться місячні ліміти за картами, і можна буде знову йти через кордон за євро. Курс останніми днями ще більше виріс, буде ще вигідніше.

Ще один момент, про який не можна не згадати. 14 квітня Національний банк після майже двомісячної заборони дозволив комерційним банкам продавати валюту у своїх відділеннях.

Щоправда, з «невеликим застереженням»: курс продажу не повинен перевищувати офіційний курс НБУ (нагадаємо, до кінця війни він зафіксований на рівні 29,2549) більше, ніж на 10%. Тобто бути вищим, ніж 32,18.

Ось тільки реальний курс, який зараз сформувався у небанківських обмінниках, 28 квітня сягав 35 гривень.

Неважко зрозуміти, що з такими обмеженнями жодного продажу валюти для населення в банках не буде. У кращому разі запрацюють працівники відділень, які самі віднесуть випадково здану ним валюту до тих же вищезгаданих обмінників…