Що відбувається з українською металургією

Кожна восьма гривня вітчизняного ВВП – результат праці металургів.

Саме вони підтримали економіку у кризовому 2020 році, забезпечивши приплив валюти в країну та завантаживши роботою підприємства суміжних галузей. А потім настав ранок 24 лютого 2022 року – почалася повномасштабна війна, яку розв’язала російська федерація.

Сьогодні ж опора української економіки перебуває у вкрай складній ситуації. Так склалося, що більшість металургійних підприємств сконцентровані на сході та півдні України. Тобто в регіонах, які окупанти намагаються якщо не захопити, то знищити, як це сталося з багатостраждальним Маріуполем.

Саме в Маріуполі розміщені потужні меткомбінати – Азовсталь і ММК ім. Ілліча, які забезпечували близько 40% довоєнного виробництва металопродукції та давали 70% експорту сталі.

З падінням Азовсталі – останньої маріупольської фортеці, яку героїчно утримували наші захисники, – російські загарбники почали морем вивозити металопродукцію у Ростов-на-Дону й навіть знімали про це пропагандистські сюжети, подаючи звичайнісіньке мародерство, як якусь «перемогу». Не зерном єдиним, так би мовити.

Рулони українського металу вантажать на російське судно. Травень 2022. Фото: радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко

За словами директора Маріупольського морського торгового порту Ігоря Барського, станом на 23 лютого на території порту зберігалося близько 200 тис. тонн металу та чавуну. Їхня вартість сягає 170 млн дол.

В групі SCM, до якої входить Метінвест, уточнили, що від початку російського вторгнення в Маріуполі залишилося близько 145 тис. тонн металопродукції ММК ім. Ілліча, з них понад 124 тис. тонн – на території морського порту.

Продукція призначалася для європейських підприємств з різних країн, включаючи Іспанію, Італію, Бельгію, Грецію, Португалію.

То що ж відбувається з металургійною галуззю України та які в неї наразі перспективи – розбиралися разом з експертами.

10 червня стало відомо, що найбільше підприємство гірничо-металургійного комплексу України «АрселорМіттал Кривий Ріг» поновлює безперервне виробництво.

До запуску всіх потужностей ще далеко, але підприємство стало на цей шлях, запустивши одну з доменних печей, прокатний стан, конвертер та одну з трьох машин безперервного лиття.

«АрселорМіттал Кривий Ріг» відновлює безперервне виробництво. Фото: начальник Дніпропетровської обласної військової адміністрації Валентин Резніченко

Загалом же відновлювати виробництво металургійні підприємства почали ще наприкінці березня, тобто через місяць з початку повномасштабної війни. Але падіння – колосальне.

«За п’ять місяців 2022 року вироблено 3,8 млн тонн стального прокату, що складає 47% до відповідного періоду 2021 року. Утім, це з урахуванням періоду до початку повномасштабної війни. Якщо говорити про травень поточного року, то обсяги виробництва впали більше ніж у 5 разів у порівнянні з травнем 2021 року», – зазначив у коментарі для Finance.ua голова Федерації металургів України Сергій Біленький.

Директор департаменту керування проєктами IBI-Rating Віктор Шулик ситуацію описав дуже коротко: «Вітчизняна металургія намагається вижити у нових умовах». Зараз на галузь впливає ціла низка факторів.

«Більшість підприємств металургійного комплексу географічно розташована на сході або півдні України, через що високим залишається ризик пошкодження потужностей від воєнних дій. Уже пошкоджено/знищено два великі металургійні заводи у Маріуполі. Бої також точаться поблизу Кривого Рогу, де функціонує один із найбільших меткомбінатів. Стабільність енергозабезпечення виробників кольорових металів Запорізької та Дніпропетровської областей також під питанням – знову ж, через ризики пошкодження відповідної інфраструктури. Більшість металургійних підприємств та гірничо-збагачувальних фабрик, що функціонують, вимушено скоротили інвестиційні програми», – пояснив Шулик.

Окремою темою залишається питання логістики. Міністр інфраструктури Олександр Кубраков, говорячи в березні про відновлення виробництва, обіцяв її перебудувати, але проблема залишається. Найболючіше місце – блокада росією морських портів України.

«А залізниця, згідно з публічними даними, ввела обмеження щодо транспортування металургійної продукції у західному напрямку. Навіть маючи власні парки залізничних вагонів, підприємства ГМК не можуть ефективно застосовувати цю інфраструктуру зараз, тому вимушені частково працювати «на склади», – уточнив Віктор Шулик.

Також на передній план виходять проблеми з персоналом, частина якого на фронті або за кордоном, та електроенергією.

«Металургійна галузь, особливо виробництво кольорових металів, є енергомісткою та критично залежить від дотримання технологічних умов. Наразі близько третини енергетичних потужностей розташовано на тимчасово окупованих територіях, відповідно до даних Міністерства енергетики», – зазначив Віктор Шулик.

До того ж ціни на окрему продукцію ГМК знижуються через скорочення ділової активності на світових ринках. Водночас підприємства ГМК, звертає увагу експерт, все ще мають додаткове фіскальне навантаження через зростання ренти відповідно до норм закону № 5600, який нардепи ухвалили 2021 року.

Утім, у цій діжці дьогтю є і ложка меду: міністерство торгівлі США у травні призупинило на рік дію 232 митних тарифів на українську сталь, які у 2018 році запровадила адміністрація тодішнього президента Дональда Трампа.

«Щоб металургійні заводи продовжували бути економічним рятівним колом для народу України, вони повинні мати можливість експортувати свою сталь. Сьогоднішнє оголошення (ідеться про 9 травня. – Ред.) є сигналом для українського народу, що ми прагнемо допомогти йому процвітати перед обличчям агресії путіна, і що їхня робота створить сильнішу Україну як сьогодні, так і в майбутньому», – прокоментувала тоді рішення міністерка торгівлі США Джина Раймондо.

Про конкретні фінансові збитки компанії галузі поки що не заявляли. Але з такими обсягами виробництва далеко не всі підприємства можуть розраховувати на беззбиткову роботу, каже голова Федерації металургів України Сергій Біленький.

«Зростає собівартість продукції внаслідок руйнування логістичних ланцюгів з постачання сировини та матеріалів. Значно дорожче коштує і займає більше часу транспортування готової продукції нашим закордонним клієнтам. Критично збільшилося навантаження на залізницю, яка фізично не може одночасно вивезти за кордон і метал, і зернові, й іншу експортну продукцію. Додає проблем бізнесу і мобілізація працівників, які зараз захищають нашу країну. Окремі ключові підприємства (Авдіївський КХЗ та інші), перебувають під постійними обстрілами окупантів і не можуть працювати», – пояснив він.

За словами директора департаменту керування проєктами IBI-Rating Віктора Шулика, для окремих підприємств збитки є критичними, оскільки знищено виробничі потужності.

Зруйновані будівлі на території заводу Азовсталь у Маріуполі. Фото з відкритих джерел

«Якщо розглядати ситуацію загалом по країні, то втрати є суттєвими, але не критичними. Ми вже мали схожу ситуацію у 2014-2015 роках, коли частина підприємств ГМК залишилась на тимчасово окупованій території, а споживачі та підприємства-партнери були змушені шукати альтернативних постачальників. Це навіть дало певний поштовх для розвитку та модернізації металургійних підприємств на підконтрольній території», – зазначив Віктор Шулик.

Наразі можна побачити лише суб’єктивні підрахунки збитків тих чи інших компаній.

«Юристи Метінвесту, підприємства якого найбільше постраждали від військової агресії рф, уже готують фінансові претензії. Називаються суми до 20 млрд дол», – сказав Біленький.

«Щодо інших груп, їхні оцінки ймовірно теж з’являться у вигляді коментарів власників для ЗМІ, обґрунтування позовів або в біржових замітках чи звітах. Але поки воєнні дії ще не закінчені, оцінка втрат є суб’єктивною – проводиться через вартість знижених потужностей, продукції, інфраструктури тощо», – додав Шулик.

З початком повномасштабної агресії підприємства з уразливих територій почали релокацію у безпечніші регіони України. Але для металургів усе не так просто.

«Меткомбінат повного циклу, побудований багато років тому, переносити економічно недоцільно та й технічно неможливо. Не знаю таких прикладів. Ми віримо в ЗСУ, в нашу перемогу, в деокупацію Маріуполя й інших тимчасово окупованих територій. Усі виробничі потужності обов’язково відновимо з використанням найкращих доступних технологій, зокрема коштом країни-агресора», – прокоментував Сергій Біленький.

З цією думкою погоджується і Віктор Шулик:

«Окремі компанії переводять виробництва до інших регіонів, але це невеликі підприємства, які випускають продукцію із напівфабрикатів. Металургія має особливості, які ускладнюють процес релокації. Це – і габаритне обладнання, і вимоги до виробничої нерухомості, логістики, енергетичного забезпечення. Окрім того, потрібно перевозити (або навчати знову) працівників.

Якщо не брати до уваги невеликі компанії, орієнтовані на виробництво готових металургійних виробів, то металургійні підприємства мають критичну залежність від 2 чинників – логістики та енергозабезпечення, а гірничі підприємства – від сировини. Це робить їх релокацію дуже складною, або економічно недоцільною».

Прогнозувати щось – справа невдячна, а в нинішніх умовах і поготів. Але декотрі тенденції вже можна помітити неозброєним оком.

Так, металургійна галузь не виробляє якихось споживчих товарів, тому пересічний українець і не помітить проблем, які виникли через імперські амбіції росії.

Проте скорочення виробництва та проблеми збуту нашої продукції на світових ринках напряму позначаться на бюджеті країни. А це вже безпосередньо впливатиме на громадян.

Логіка зрозуміла: чим менші доходи, тим меншими мають бути видатки, зокрема, соціальні, адже той самий Пенсійний фонд наповнюється податками. Також під ударом опинилися працівники галузі та їхні сім’ї.

Окрім того, наслідки поточної ситуації відчують на собі наші європейські партнери.

Торік Україна, за даними GMK Center, забезпечила 34% потреб ЄС у слябах та 50% – у квадратному заготовлянні. У коротко- та середньостроковій перспективі замістити таку кількість продукції практично неможливо, що призведе до руйнації численних ланцюжків постачання, перероблення та збуту.

Також у разі розширення бойових дій на інші регіони, пошкодження логістики, масштабного відновлення інфраструктури України найближчим часом може виникнути дефіцит металургійної продукції, переконаний директор департаменту керування проєктами IBI-Rating Віктор Шулик.

«Водночас навіть зараз виробництво більшості видів металургійної продукції перевищує обсяги внутрішнього споживання», – уточнює він.

Голова Федерації металургів України Сергій Біленький каже, що нам не вистачатиме маріупольського прокату під час реалізації великих інфраструктурних проєктів – мости, модернізація Укрзалізниці тощо.

«До відновлення роботи Азовсталі та ММК ім. Ілліча доведеться імпортувати його аналоги», – підкреслив експерт.

А от про відновлення довоєнних показників виробництва, на думку Шулика, взагалі не має ітися.

«Потрібно вирішити, як вибудовувати розвиток галузі на інших принципах. Наприклад, Японія зараз на 3 місці за обсягом виробництва сталі, Південна Корея – на 6-му, Тайвань – на 12-му. Це, фактично, острівні країни без відповідних покладів руди, але з розвиненими технологіями, портовими потужностями та добрим енергозабезпеченням. Україні потрібно буде докласти зусиль, щоб розвивати металургію, виходячи із сучасних потреб. У будь-якому разі, модернізація підприємств – це не місяць, і навіть не рік», – резюмував він.