Інвестиції в картини: стратегія, ризики та потенціал українського артринку

Суттєве зростання попиту спостерігається навіть у воєнні роки: кількість угод із творами сучасних митців, за даними онлайн-аукціонних платформ та аналітиків Marbeks, лише за 2023−2025 роки зросла майже вдвічі, а об’єми продажу перевищили 10 млн доларів на рік лише за офіційними каналами. Онлайн-продаж за останні роки, попри фізичні обмеження воєнного часу та міграцію, виросли на 30−40% у провідних галереях (зокрема, Voloshyn Gallery у Києві та Лувр у Львові) і навіть стали основною платформою угод для закордонних колекціонерів, що наразі укладають до 36% усіх контрактів. Рівень інтернаціоналізації рекордний — вперше українське мистецтво продається в Японії, Південній Кореї, Канаді, Скандинавії та США.

Ціни на твори зростають вибухово: так, роботи Марії Примаченко останніми трьома роками були продані на європейських аукціонах за 120 тис. доларів, 180 тис. доларів, 276 500 доларів й навіть 500 тис. доларів («Квіти виросли коло четвертого блока», 2024).

Понад десять робіт Івана Марчука у 2024−2025 роках змінили власника у діапазоні 55−120 тис. доларів («Сад спокуси», «Сон-трава»), тоді як ще на початку минулого десятиліття середня ціна не перевищувала 15−25 тис. доларів.

Анатолій Криволап встановив свій рекорд на Sotheby’s — 186 тис. доларів.

Сучасники швидко наздоганяють класику: Жанна Кадирова, Сергій Майдуков, Kinder Album продаються у Лондоні, Парижі, Цюриху в діапазоні 7−22 тис. євро; на Kyiv Art Fair роботи Kinder Album придбав французький колекціонер за 19 тис. євро. Динаміка росту для робіт молодих українських художників зазнає приросту у 20−45% за рік.

^{Джерело фото: pixabay}

Ринок графіки й малих форматів став доступнішим для початківців: роботи на папері або невеликі олійні полотна актуальних авторів — середній чек 2−9 тис. доларів, але вже є кейси стрибка за 2−3 роки до 16 тис. доларів («UA Vibes» Катерини Ліхачової, продано 2025-го в Берліні за 14 400 євро, купувалося у 2022-му — 5 500 євро).

Найдорожчий NFT-лот авторства Еліни Березіної («Hybrid memory») був реалізований у Нью-Йорку за 9 325 доларів, а середній поріг входу для цифрових творів коливається навколо 1−5 тис. доларів.

Зберігається кейсовий розрив між молодими митцями та маститими іменами. Якщо твори Андрія Дричука або Романа Мініна з’являються на аукціонах за 17−37 тис. доларів, то ціна для Олега Тістола, керівника «нової хвилі» українського живопису, фіксувалася 2024 року на рівні 41 тис. доларів.

Окремі приклади з літнього продажу: «Нічне місто» Жанни Кадирової — 19 800 доларів на Phillips London; «Гілка яблуні» Марчука — 67 тис. доларів; «Київський мотив» Криволапа — 105 тис. доларів, «Глибинна пам’ять» Оксани Мась — 13 300 євро (Франкфурт, весна 2025).

Попит на роботи із «воєнним наративом» (Шипуліна, Майдуков, Кадирова) закономірно підвищується, і ці твори 2024−2025 роках забезпечили приріст покупки у 160−200% до початкової ціни майже за рік.

Сегмент сучасного мистецтва залишається динамічним, адже основними закупниками тут виступають не інвестиційні фонди, а приватні колекціонери й корпорації, які прагнуть не лише зберегти, а й мультиплікувати капітал завдяки репутаційній та емоційній премії від володіння образотворчим мистецтвом.

Проте, інвестування у картини потребує суворої верифікації прав власності. Вимоги західних і вітчизняних аукціонів до provenance неухильні — на цьому вигравали ті, хто купували офіційно та з повною історією володіння.

Майже кожен репрезентативний продаж зростає у ціні на 14−18%, якщо контент супроводжує сертифікат авторства і перелік попередніх власників (наприклад, у практиці Sotheby’s та Goldens Kyiv).

Зростає кількість благодійних аукціонів: від 2022 до 2025 роки було реалізовано понад 250 робіт на суму 5 млн доларів із прямим спрямуванням прибутку на допомогу ЗСУ, і кожний такий лот демонструє попит, що значно перевищує оцінкову ціну; рекорд — холст Примаченко, який замість стартових 90 тис. доларів пішов з молотка за 276 500 доларів.

За цей період українське мистецтво стало не просто інвестиційним кейсом — це також спосіб підтримки держави, творення ідентичності та зміцнення зв’язків із глобальними фондами.

^{Джерело фото: pexels}

Якщо нині на ринку домінують приватні колекціонери, у найближчі 2−3 роки очікується повернення фондів та прихід іноземних інституцій, завдяки впровадженню цифрових реєстрів та лібералізації процедури вивезення/імпорту. Це може підняти ціну на топ-роботи Примаченко, Криволапа, Марчука ще на 80−150% у 2025−2030 роках.

Поради до перспективних стратегій:

• Диверсифікація: не перевищуйте 10−15% портфеля у мистецьких активах, зосередьтеся на 2−3 авторах різних поколінь.
• Вхід з малих сум: графіку, роботи на папері, цифровий арт. На них дешевше перевірити ліквідність і зрозуміти динаміку попиту.
• Придбання через ліцензовані аукціонні хаби (Sotheby's, Christie’s, Goldens, Меркурій), а на вторинному ринку перевіряйте сертифікати з максимальною ретельністю.
• Вивчення контексту: мистецтво — це ще й ідеологія та емоція, які оцінюють у сучасному світі колекціонери топ-рівня; роботи, що перегукуються з ідентичністю часу, зростають швидше.

Середній горизонт інвестування тут п’ять-десять років, і саме через розбалансованість ринку (очікування на прихід великих фондів, нерівномірний попит залежно від суспільної ситуації, брак законодавчої захищеності для фізичних осіб. — Ред.) важливо поєднувати фінансовий розрахунок з естетичними й освітніми мотиваціями.

Інвестуйте в україноцентричні роботи — їхня цінність стрибає не лише у грошовому еквіваленті, а й стає живим свідченням нашої історичної трансформації.

Весь досвід українського ринку свідчить: найкращий захист — правова чистота активу, експертиза, історія публічного продажу. Не лише картини Марії Примаченко або Івана Марчука демонструють цю динаміку: кейси з масової графіки, цифрового живопису та навіть вуличного мистецтва (наприклад, роботи Waone або Interesni Kazki, куплені за 2 тис. євро 2023 року — на Sotheby’s Лондон уже 10 500 євро 2025-го) фіксують вражаючий приріст вартості за рахунок глобального хайпу на українське мистецтво.