Що у вас можуть (а що ні) забрати за борги

Варто зазначити, що мова про цивільноправові відносини, а не про кримінальні провадження, санкція яких передбачає конфіскацію майна.

Це дві різні теми, хоча перелік майна, яке не підлягає вилученню в межах цивільного процесу, схожий з таким самим переліком у кримінальному. Однак вилучення майна для виконання боргових зобов’язань і конфіскація — зовсім різні речі з погляду права, так само як і процедура їхнього відчуження.

Ані майно, ані кошти у боржника не можна забрати просто так і будь-кому: цьому передує спеціальна процедура, визначена низкою законів та підзаконних актів. Проводять цю процедуру уповноважені на такі дії особи, якими є державні або приватні виконавці.

Процедура звернення стягнення боргу на майно боржника може бути або судовою, або позасудовою (наприклад, на підставі виконавчого напису нотаріуса), однак вона в будь-якому разі суворо регламентується законом.

Нормативна база, яка регулює порядок стягнення боргів, досить широка. Основним документом, який регламентує цей процес, є Закон України «Про виконавче провадження», важливими є також закони «Про заставу», «Про іпотеку», Кодекс України з процедур банкрутства.

Однак лише цими законами перелік не обмежується: багатьох здивує, що процедура стягнення боргів містить відсилання до таких «екзотичних» у цьому випадку законів, як, наприклад, ЗУ «Про ринок електричної енергії», ЗУ «Про теплопостачання», ЗУ «Про впорядкування питань, пов’язаних із забезпеченням ядерної безпеки» тощо.

Також процедура стягнення боргів регламентується низкою підзаконних актів, серед яких найважливішим є Наказ міністерства юстиції «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень».

Досить суттєві зміни у процес стягнення боргів вніс правовий режим воєнного стану, але про це трохи пізніше.

Почнемо з того, що не можна забирати за борги. Цей перелік міститься у додатку до ЗУ «Про виконавче провадження», який так і називається «Перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами».

У цьому переліку йдеться про предмети побуту, гігієни, ліки, медичні вироби, білизну, одяг, взуття, дитячі речі, дрова, речі сільськогосподарського призначення тощо, які держава вважає необхідним залишити боржнику. Він досить спартанський і, по суті, калькує такі самі норми кримінального права в частині конфіскації майна.

Ознайомитися з ним можна за посиланням вище, детально на цьому зупинятися не варто. Все інше — грошові кошти, нерухомість, транспорт, техніка, електроніка і так далі — підлягає арешту та вилученню.

Насправді тут все не так просто і саме в нюансах полягає різниця між конфіскацією майна і його вилученням для покриття боргів.

Стаття 38 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що «стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, зокрема на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах». Готівка, якщо таку знайшли, зараховується на рахунок державної виконавчої служби або державного виконавця, а потім звертається на покриття боргу.

Якщо грошових коштів недостатньо для погашення боргу або таких не виявлено, то стягнення має бути звернене на майно боржника.

Як зазначено у частині 5 статті 48 цитованого закону, «у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем».

Частина 6 цієї статті містить застереження: «Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом». Тобто виконавець обмежений у своїх діях і не може свавільно «забрати зайвого». Однак, як всі розуміють, оцінка розміру та обсягу — штука доволі суб’єктивна.

Як визначає частина 1 статті 50 ЗУ «Про виконавче провадження», «звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Водночас в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник».

Тобто — арешт та продаж нерухомого майна є крайнім засобом, і застосовується лише у разі, якщо коштів та іншого майна у боржника недостатньо для погашення боргу. До того ж єдине житло у цій черзі стоїть останнім.

Але й це ще не все — звернути стягнення на нерухомість, у якій проживає боржник, можна лише у разі, якщо сума боргу перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати (станом на 1 січня 2025 року розмір мінімальної зарплати становить 8 тис. гривень, тобто йдеться про суму в 160 тис. гривень). Частина 7 статті 48 цитованого закону прямо забороняє такі дії, вказуючи, що «у такому разі виконавець зобов’язаний вжити заходів для виконання рішення коштом іншого майна боржника».

Також є ще один важливий нюанс щодо житла боржника. У разі, якщо власниками (співвласниками) майна, яке збираються передати на реалізацію в рахунок погашення боргу, є діти, або ж вони мають право користування цим майном (зареєстровані в ньому), для продажу такої нерухомості необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.

Отримати його хоча й не неможливо у реаліях сучасної України, однак все ж таки такий сценарій досить малоймовірний. До того ж таке майно вкрай неохоче купують: діти в будинку — це зайва проблема.

З одного боку, у такий спосіб держава захищає неповнолітніх від втрати житла та майна, з іншого ж очевидне обмеження права кредитора на стягнення боргу, оскільки «якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення коштом іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 ч. 1 ст. 37 Закону «Про виконавче провадження». Втім, як би не було, а така норма існує і вона виконується.

Ще одне суттєве обмеження щодо звернення стягнення на нерухомість вносить війна. Положення ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» та ЗУ «Про іпотеку», зокрема пункт 5−2 «Прикінцевих положень» цього закону, суттєво обмежили право кредиторів на вилучення нерухомого майна.

У період дії в Україні «воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, заборонено відчуження таких об’єктів (продаж, передача у власність іпотекотримачу тощо) та виселення мешканців з житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об’єкти».

Важливо розуміти, що тут мова не про будь-яку нерухомість боржника, яка перебуває в іпотеці, а лише ту, яка була передана в іпотеку за кредитними договорами, що були укладені до 17 березня 2022 року.

Тобто, якщо людина взяла кредит на житло після цієї дати, кредитори можуть ініціювати вилучення нерухомості за борги. Тут також важливий нюанс — мова саме про іпотечний кредит, якщо боржник брав кредит на інші цілі, то мораторій на реалізацію майна не діє.

Правовий режим воєнного стану також передбачає заборону на вилучення та продаж житла, якщо воно саме або його власник перебувають на тимчасово окупованій території або в зоні бойових дій.

Крім того, на період дії воєнного стану в Україні припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію. Але важливо розуміти: це не стосується рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації.

Як бачимо, законодавець захистив, або ж принаймні спробував захистити громадян від свавільного та неадекватного вилучення майна за борги.

Якщо у вас є «Дія», то у більшості випадків про щось подібне ви дізнаєтеся досить оперативно. Принаймні так говорить теорія. В інших випадках варто періодично перевіряти себе у відповідних реєстрах.

Насамперед це Єдиний реєстр боржників та Автоматизована система виконавчих проваджень, якими відає Мінюст. Наразі їхня робота не відновлена, попри запевнення посадовців, однак будемо сподіватися, що колись вони таки запрацюють, тому не лінуйтеся періодично туди заглядати, процедура перевірки дуже проста.

Те ж саме можна робити й через портал Опендатабот, однак і тут послуга поки недоступна після масштабної кібератаки росіян на державні реєстри України.

Також у сучасній Україні не виключена ситуація, коли про те, що майно арештоване, ви дізнаєтеся у простий і неприємний спосіб — в один момент виявиться, що ваші банківські рахунки заблоковано. Або у двері до вас постукають виконавці з постановами про арешт і вилучення майна.

Втім, у який спосіб ви б не дізналися про арешт майна та наявність виконавчих проваджень, рекомендуємо не панікувати і звернутися за допомогою до кваліфікованого юриста. Він зможе проаналізувати законність вимог кредиторів, особливо у частині звернення цих вимог на майно.