МіГ-31К і ракета Кинжал. Все про літак, через який так часто оголошують тривоги

Але для початку варто зазначити, що МіГ-31 і МіГ-31К це різні за призначенням літаки. І говорити про них треба окремо. Якщо базовий 31-й це хороший винищувач-перехоплювач, то МіГ-31К – це поганий бомбардувальник.

Це не унікальний випадок, коли з перехоплювача намагаються зробити бомбардувальник. Подібна спроба була зроблена німцями наприкінці Другої світової війни, коли вони використали перший у світі реактивний винищувач Me-262 як бомбардувальник.

МіГ-31 – класичний радянський, великий, нескладний, зате сталевий

Робили вони це від безвиході, бомбардувальників їм просто не вистачало. Але з російським виробом Міг-31К справа, схоже, в іншому.

МіГ-31 це літак, створений на основі іншого перехоплювача — МіГ-25.

Розробка МіГ-25 почалася в 1961 році, а перший політ він здійснив у 1964 році.

МіГ-25 створювався для перехоплення американських надзвукових стратегічних бомбардувальників та розвідників. Це був справді «перехоплювач", він міг підніматися на висоту 23 кілометри (щоправда з 4 ракетами лише на 20 кілометрів) і розганятися до 3450 кілометрів на годину на великій висоті.

Природно, що такий швидкісний літак використовувався і як винищувач, і як розвідник, а у версії МіГ-25РБ навіть розвідник-бомбардувальник.

Велика швидкість дозволяла перехоплювачу МіГ-25П, принаймні теоретично, ганятися за легендарним американським розвідником SR-71 і перспективним на той час бомбардувальником XB-70 Валькірія.

Але від Валькірії американці відмовились. МіГ-25 виявився непотрібним, до того ж його двигуни мали дуже маленький ресурс – всього лише 300 годин (це дуже мало. – Авт.).

25-ому почали готувати заміну. Перший політ спадкоємець здійснив у 1975 році.

Перед МіГ-31 ставили зовсім інші завдання. Оскільки американські бомбардувальники тепер могли атакувати СРСР з великої відстані, запускаючи крилаті ракети, то й перехоплювати слід було вже ракети, а не самі бомбардувальники.

Чим відрізняється МіГ-31 від МіГ-25? Зовні вони дуже схожі, на перший погляд і не відрізнити.

Візуально МіГ-21 від МіГ-31 можна легко відрізнити за кількістю пілотів (у 31 їх два) і кількістю шасі на основних стійках (у 31 їх теж два)

Але зміни були значними. Насамперед замінили двигуни, МіГ-31 літає на модифікованих двигунах від цивільного літака Ту-134, також додали ще одного члена екіпажу — штурмана та оператора озброєнь, та замінили радіолокаційне обладнання.

Озброєння теж змінилося, спеціально для нового перехоплювача було створено ракету Р-33 із дальністю пуску до 160 кілометрів (для порівняння американська AIM-54 «Фенікс» мала дальність 180 кілометрів. – авт.).

МіГ-31 у порівнянні з МіГ-25 став літати повільніше і нижче, зате далі і набагато довше. А головне, його новий радар та ракети дозволяли йому збивати цілі на великій відстані.

Правда, ця ракета була призначена для перехоплення цілей, що не маневрують, якраз таких як крилаті ракети або їх носії.

МіГ-31 справді унікальний літак, просто тому, що тільки у СРСР могла в такому виникнути потреба. Все через велику протяжність кордонів з півночі, звідки очікувався напад, захистити такий простір за допомогою наземних комплексів ППО просто неможливо. Тому в СРСР і почали будувати МіГ-25, а потім і МіГ-31.

Перехоплювач має бути в першу чергу швидким, щоб мати можливість наздогнати свою ціль або швидко вийти в район перехоплення. Також перехоплювач повинен мати можливість швидко набирати висоту та літати високо.

Максимальна швидкість Міг-31 – 3000 км/год або 3100 км/год для версії Міг-31БМ, а практична стеля – 21,5 кілометра.

*Число М фактично означає швидкість звуку. 2,7 М – це майже 2,7 швидкості звуку, майже 3. Але все-таки недотягує. Для порівняння, максимальна швидкість американського розвідника SR-71 була 3,2 М, а рекомендована крейсерська — 3,17 М і цю швидкість він міг підтримувати дуже тривалий час.

**9 тонн – для МіГ-31БМ. Маса бойового навантаження означає, що літак може в теорії підняти в повітря таку вагу, практично конструкція кріплень може не дозволяти це зробити.

МіГ-31 не міг постійно летіти на максимальній швидкості, оскільки розігрівався до 800 градусів за Цельсієм, пілотам рекомендувалося скидати швидкість після 5 хвилин польоту на максимальній швидкості.

Цікаво, що F-15, створений у той же час у США, може підняти в повітря 11 тонн, при тому що сам важить 12,7 тонни (без палива). МіГ-31 при «сухій масі» 21,8 тонни в ті ж роки піднімав у повітря 3 тонни озброєнь.

Щоб забезпечити літаку високу швидкість, радянські інженери були змушені робити МіГ-25 і 31 не з алюмінію, а в основному зі сталі, алюмінієві сплави не могли витримати такого нагрівання. Але сталь у 2,5 рази важча, от і звідси такий скромний результат.

МіГ-31 справді дуже великий літак

Насамперед перехоплювачу потрібен потужний радар, щоб виявляти цілі на більшій відстані, та далекобійні ракети, щоб їх вражати.

Також у МіГ-31 є авіаційна гармата, а для модифікації МіГ-31М передбачалася можливість нести ракети повітря-поверхня і бомби, що коригуються масою від 500 до 1500 кг, але в серію ця модель не пішла.

МіГ-31 дуже люблять у росії, де ностальгують по всьому радянському. Пишуть, що це:

1. Перший у світі літак 4-го покоління (це неправда, 4-е покоління це маневрені винищувачі, а МіГ-31 взагалі не призначений для маневреного бою. Його максимальне навантаження та аеродинамічна якість вдвічі нижча, ніж у літаків 4-го покоління).
2. Ніхто не зміг створити нічого подібного (нікому, окрім СРСР, такий літак не був потрібен, його не змогли продати жодному союзнику, хоч МіГ-25 за кордон продавався).
3. Це непереможний літак (він просто не стикався, не брав участі в повітряних боях. Його більш швидкісного предка МіГ-25 збивали і не раз)

Правда полягає в тому, що МіГ-31 був справді гарний як перехоплювач, швидкий, висотний, з потужним радаром та далекобійними ракетами.

Звичайно, використовувати винищувач-перехоплювач як бомбардувальник – дивна ідея. Навіщо бомбардувальнику швидкість та швидкопідйомність перехоплювача? Але в росії своя, особлива логіка.

МіГ-31К, той самий МіГ-31, який отримав можливість використовувати ракету «Кинжал». Щоправда, всі інші можливості при цьому він втратив.

«Кинжал» (макет) підвішений під фюзеляжем МіГ-31К

«Кинжал» – це насправді оперативно-тактична ракета Іскандер, забезпечена для запуску з літака, а не із землі.

Якщо різниця між наземним та повітряним варіантом є, то дуже незначна. З очевидного, для зниження опору до ракети було додано обтічник, можливо, були трохи змінені якісь інші елементи для підключення до інформаційної системи літака.

А такий вигляд має ракета «Іскандер». Знайдіть 10 відмінностей…

Правильно назвати «Кинжал» аеробалістичною ракетою. Тобто балістичною ракетою, яка запускається з літака, а не з землі.

Пропаганда росії, а за нею і багато українських ЗМІ повторюють як мантру: «Кинжал» – гіперзвукова ракета. Але це не правда.

Будь-яка балістична ракета може розганятися до величезних швидкостей, у тому числі й до таких, які можна назвати гіперзвуком. Але жодну балістичну ракету ніколи не називали гіперзвуковою, тому що розгін до швидкості в 5 або 10 махів поза атмосферою не можна вважати гіперзвуком.

Перша у світі балістична ракета ФАУ-2 розвивала швидкість 6000 кілометрів на годину 1944 року. Але робила вона це, падаючи з висоти 100 км. А біля землі, з природних причин, її швидкість була набагато меншою.

Те саме стосується і ракети Іскандер, яка піднімається на висоту 50 кілометрів. Не важливо, яку швидкість вона набирає, поки летить на великій висоті, де опору повітря майже немає (на висоті 50 км щільність повітря більш ніж у тисячу разів нижча, ніж біля землі. – Авт.). При підльоті до цілі швидкість буде знижуватися, а не збільшуватися.

Опір повітря зростає через збільшення густоти атмосфери. Також опір зростає пропорційно квадрату швидкості. Тобто збільшивши швидкість у 3 рази, ми збільшуємо опір у 9 разів. Природно, і падати швидкість ракети буде за такою ж логікою, дуже швидко.

«Кинжал", якщо він летить по балістичній траєкторії, швидше за все, знижує швидкість при вході в атмосферу до 3-4 швидкостей звуку.

Гіперзвуковою швидкістю вважається поріг вище 5 швидкостей звуку.

Якщо «Кинжал» летить до цілі на висоті 15-20 кілометрів, то можливості розігнатися до гіперзвукових швидкостей у нього і не буде.

Але пропаганда росії, а за нею і деякі наші ЗМІ розповідають про якісь фантастичні 10-12 Махів. При цьому заявляють, що на таких швидкостях ракета ще й маневрує.

Для того, щоб перестати вірити в ці казки, достатньо озброїтися шкільним підручником фізики або просто здоровим глуздом.

Усе сказане вище підтверджується практикою. Комплекси «Петріот» PAC 3 збивають «Кинжали». Максимальна швидкість цілі для цього комплексу – 5760 км/год. Для висоти 10 кілометрів це 5,3 швидкості звуку.

Для них це стандартна балістична ціль, для боротьби з якими вони і призначені. Нічого незвичайного та революційного, тільки піар для місцевого населення, яке вірить у дуту технологічну велич країни, нездатної створити ні нормальний автомобіль, ні гарний пасажирський літак, ні навіть поганий мікропроцесор. А ось фантастична зброя – запросто?

То навіщо було прилаштовувати наземну ракету до літака і називати її гіперзвуковою?

Швидше за все заради грошей. Потрібно було придумати програму під чудо-зброю, на яку було б виділено бюджетні гроші. Ось її й вигадали. Під проект зі словом «гіперзвук» у назві простіше отримати фінансування.

Ще одним непрямим підтвердженням казковості гіперзвукової зброї є арешти розробників цієї чудо-зброї.

Але це не означає, що МіГ-31к разом із ракетою «Кинжал» перестали бути загрозою.

Підвісивши Іскандер до літака, росіяни збільшили його дальність з 500 кілометрів до 2000. Але що важливіше, літак-носій також додає до дальності кілька сотень кілометрів і набагато мобільніший, ніж наземна установка. Отже, може здійснити пуск із несподіваного напряму.

Збити МіГ-31к ППО України не може, він тримається на великій відстані, а збити «Кинжал» можуть не всі комплекси ППО.

До речі, чому так складно збити балістичну ракету, ми розповідали в цій статті.

В Україні МіГ-31 відомий передусім як носій ракети «Кинжал». Але і як винищувач він небезпечний, адже може атакувати наші літаки, перебуваючи над своєю територією, з-під захисту свого ППО.

За непідтвердженими, але цілком правдоподібними даними, з МіГ-31 було знято все радіолокаційне обладнання. Він «осліп» і більше не може використовуватися ні як винищувач, ні як перехоплювач.

Проте під фюзеляжем вдалося розмістити величезну ракету масою 3,8 тонни. Такий великий вантаж одразу позбавив МіГ-31 ще й усіх його льотних якостей.

МіГ-31 перестав бути тим, для чого створювався. Він став досить посереднім ракетоносцем. Гіршим, ніж існуючі стратегічні бомбардувальники Ту-22М3 чи Ту-160.

Наприклад, Ту-22М3 має бойовий радіус у 2400 км із бойовим навантаженням 12 тонн, а Ту-160 – 7300 із навантаженням 45 тонн.

Тобто МіГ-31К може підняти лише одну ракету і полетіти з нею в рази менше, ніж літаки, які спеціально спроектовані як ракетоносці.

Чому ракету «Кинжал» приробили саме до МіГ-31, якщо є літаки, що підходять краще?

Швидше за все тому, що його не шкода. Класичний перехоплювач росії не потрібен, там точно знають, що американці нападати не збираються. А стратегічних бомбардувальників замало, їх більше не виробляють.

Об'єктивних даних про швидкість МіГ-31К з «Кинжалом» немає, але фізика є фізика, навіть на теренах федерації.

Тому можна припустити, що швидкість МіГ-31К з підвішеним «Кинжалом» – в районі 1500-2000 кілометрів на годину, якщо не менше.

Звісно, після скидання ракети літак може літати на своїй «звичайній» швидкості, але сенсу в цьому небагато, оскільки завдання носія вже виконано, пуск зроблено.

Як і зі швидкістю, точних даних немає. Але, напевно, жодних рекордів за висотою МіГ-31 з майже 4-тонною ракетою «під черевом» поставити не може. Ймовірно, максимальна висота польоту становить від 12 до 15 кілометрів.

Що насправді вже чимало, адже щільність атмосфери на висоті 10 кілометрів, де літають пасажирські літаки, в 3 рази нижча, ніж на рівні землі.

Отже, запущеній на такій висоті ракеті не потрібно витрачати енергію на набір висоти. Вона зазнає втричі меншого опору, тому летить швидше і далі.

Теоретично МіГ-31 має можливість піднімати в повітря до 9 тонн бойового навантаження. Але лише теоретично. Насправді маса бойового навантаження була обмежена 3 тоннами. Тому більше однієї ракети «Кинжал» літак нести не здатний.

По-перше, їх просто більше нема куди підвісити. По-друге, аеродинамічний опір навіть однієї такої ракети і так не дозволяє йому підніматися вище 12 кілометрів та розвивати надзвукову швидкість.

Звичайний МіГ-31 може перебувати у повітрі 3 години за умови використання підвісних баків та крейсерської швидкості польоту.

Очевидно, що МіГ-31К разом із «Кинджалом» зможе літати значно менше часу. У середньому, тривоги з вини МіГ-31К в Україні тривають близько півтори години.

Але не можна забувати, що МіГ-31 має можливість дозаправки у повітрі та за рахунок дозаправки збільшити час польоту вдвічі.

На щастя, виробництво МіГ-31 було зупинено у 1994 році. Цей літак більше не будують. Єдиний завод у Нижньому Новгороді займається лише модернізацією.

Погана новина полягає в тому, що всього було випущено 519 штук і на сьогоднішній день у строю залишається близько 80 бортів, 12 з яких переобладнано на носії «Кинжалів».

Звичайно, не кожен літак, який вважається є в наявності, здатний злетіти.

Наприклад, за відкритими даними, боєготовими вважаються близько 60-70% бойових літаків США. І це при тому, що й літаки новіші та й обслуговуються краще.

Але навіть якщо з 80 літаків тільки 40 можуть піднятися в небо, це досі досить багато.

Незважаючи на те, що МіГ-31 у версії «К» втратив всі свої переваги (швидкість і висоту польоту) і осліп (втратив радар) – він дуже небезпечний.

Пуск ракети PAC3, якраз такі збивають балістичні цілі, у тому числі «Кинжал»

Ракета, яку російська пропаганда називає «Кинжал», не гіперзвукова й не невразлива для ППО/ПРО, як про неї говорять по російському телевізору. Але вона несе боєголовку 500 кг і залишається дуже руйнівною зброєю.

При тому що комплекси Patriot та SAMPT-T, які можуть її збити, не можуть убезпечити всю територію України. Їх просто надто мало.

ППО України не може захистити всю країну від Кинжалів і не може збивати МіГ-31, вони просто не залітають у наш повітряний простір.

Ситуація дуже схожа на ту, з якою зіткнувся СРСР у 60-ті роки. Захистити всю країну наземним ППО просто неможливо, тому й було створено МіГ-25, а після нього і МіГ-31 — літаки ППО.

Значить, і Україні потрібна авіаційна складова ППО: винищувачі з великою швидкістю, дальністю та далекобійними ракетами, щоб збивати крилаті ракети, запущені стратегічними ракетоносцями, і не дозволяти тактичній ворожій авіації діяти безкарно.

Винищувачі F-16 з ракетами AIM-120D – якраз таке рішення.

А знищувати стратегічну авіацію (Ту-22М3 та Ту-160), або МіГ-31, які можуть запускати «Кинжали» з дальності понад 2000 км, можна лише при атаці аеродрому, де вони базуються. Наприклад, відстань до аеродрому Саваслейка, звідки злітають МіГ-31К – 730 км. Тож старий літак із великою ракетою під черевом все ще дуже небезпечний.