Як зробити багатими села та малі міста України

У більшості випадків, українські села чи малі міста – не те місце, в яке хочеться переїхати, а скоріш навпаки. Навряд чи там є великі підприємства, а отже і робота. Чи гарна інфраструктура, із затишними місцями. Чи зручний транспорт, а не «маршрутки-душегубки». В більшості випадків, на жаль, немає там атмосферних кафе, якісних спортивних майданчиків, велосипедних доріжок чи навіть кінозалу.

Але все перелічене ви зможете побачити в середньостатистичному селі в Євросоюзі. Хороші дороги, зручний транспорт, історичні будівлі, робота, щасливе, заможне населення – це дуже відрізняється від картинки, яку ми уявляємо при слові «село». То у чому ж секрет європейського села?

Також доступна відеоверсія цього матеріалу 👇

Чи всі європейські села виглядають гарно? Звісно ні. Європа дуже велика та різна. Там теж є депресивні села, які знаходяться під загрозою зникнення.

В Європі молодь теж тікає з села у більші міста – це взагалі всесвітня тенденція, адже молодь прагне до навчання, швидкого ритму життя та кар’єри, а для цього треба переїжджати у більші міста. Сільська місцевість, навіть в Європі, це більше про літніх людей, які прагнуть спокою або для фанатів екологічного способу життя.

Та є одна важлива відмінність між селами в Україні та в Європі. Загалом сільські жителі країн ЄС задоволені своїм життям та фінансовим станом на такому ж рівні, як і жителі великих міст. А от чи задоволені рівнем життя українські мешканці сіл? Це навряд.

То чому одні країни щасливіші, аніж інші? Чому ж європейські села виглядають багатше?

Чотири причини. Перше, локальна автономія та ефективні уряди. Друге, субсидії від Європейського Союзу. Третє – акцент на розвитку місцевої інфраструктури, і четверте – відсутності війни останні 80 років. Коли твою країну не обстрілюють щодня, простіше впроваджувати довгострокові стратегії розвитку, які дадуть свої плоди через 20-30 років.

Місцеві бюджети наповнюються грошима двома шляхами — це транші з центрального бюджету країни. Також до цього варіанту можна додати субсидії.

Другий варіант це отримувати гроші від місцевих податків. Друге джерело доходу робить місцевий уряд більш незалежним, а отже, на думку дослідників, і більш ефективним – що можна й спостерігати в Європі.

Аби вся ця схема з податками працювала, треба дві речі – децентралізація, про яку поговоримо трохи пізніше, і люди, які будуть дійсно сплачувати податки. У більшості випадків, європейці бачать, що їхні податки йдуть на корисні ініціативи – наприклад, на хороші дороги, а не на флагштоки за 5 мільйонів.

Фінансова підтримка від фондів ЄС відіграє велику роль у розвитку інфраструктури сільської місцевості навіть у найрозвинутіших країнах Європи.

У тій же Німеччині фонди ЄС фінансують проєкти з укріплення дамб, оновленню залізничних вокзалів, розвитку туристичної інфраструктури та інше.

А от Польща наприклад отримувала гроші від Норвегії, Ісландії та Ліхтенштейну на місцевий розвиток.

Польща отримує ці кошти втретє. В 2-му випуску грантів у період 2009-2014 рр., пул коштів для Польщі становив 578,1 млн євро. Це дозволило підтримати понад 1300 проєктів.

У третьому випуску грантів Польща отримала 809,3 млн євро (з загального фонду понад 2,8 млрд євро). Це за період з 14 по 21 рік.

Гроші були спрямовані на проєкти з покращення якості повітря, скорочення безробіття та трудової міграції до великих міст. Простіше кажучи – це кращий транспорт, а не маршрутки та нові робочі місця в малих містах, щоб люди не їхали до Києва, бо там хоч робота є.

Крім того, ЄС має Спільну сільськогосподарську політику, запроваджену з 1962 року. Її завдання — налагодити стабільне сільське господарство, аби Європа могла сама себе годувати, гарантувати фермерам прийнятний рівень життя та стимулювати розвиток сільських місцевостей.

В рамках такої політики, європейські фермери отримують субсидії від ЄС, які підстраховують їй у випадку поганого врожаю, що в результаті повинно приводити до стабільних цін на сільськогосподарську продукцію.

Дохід більш ніж половини фермерів в ЄС залежить від виплат в рамках цієї політики. За даними ЄС, у 2021 році 5,8 мільйона фермерів отримали субсидії. Разом з цим 366 тисяч скористалися програмою «молоді фермери» – схемою, за якою молоді фермери, які тільки починають свою діяльність, отримують базову підтримку доходів.

У цієї програми загальний бюджет на 2021-2027 роки складає 386 мільярдів євро.

Авжеж, за таких умов, село не може не розквітати.

Але у Спільної сільськогосподарської політики є й інша сторона. Розмір субсидії залежить від розміру ферми – цим більше землі ти оброблюєш, тим більше фінансової підтримки ти отримаєш.

Це надає перевагу великим фермам над малими. Й це створює проблему, адже великі ферми створюють більший вплив на навколишнє середовище і культивують меншу кількість різноманітних культур.

Через це великі фермери створюють надлишок продуктів, і це штучно знижує ціни на продукти, що вже порушує цілі, які ЄС поставив для політики.

Далі ЄС змушений викупати цей надлишок — і вирішувати, що з ними робити. Найчастіше, ЄС продає ці продукти по занижених цінах в країни з низьким рівнем доходів, що вбиває місцеве сільське господарство.

Фермери настільки звикли до субсидій і гарних доходів, що дуже бояться, наприклад українського зерна.

Місцеві уряди також впроваджують різні ініціативи, аби підтримати розвиток своїх громад.

Одна з найцікавіших – це пропозиції купити домівки у селі чи містечку за 1 євро – з умовою, що новий власник відреставрує свою нову нерухомість.

Таким чином, уряди прагнуть уберегти свої містечка від зменшення населення, забезпечити збереження історичних будівель та простимулювати туризм. Такі ініціативи набрали великої популярності на Сицилії.

Але всі ці ініціативи не були б можливі без самоврядування. А для її реалізації потрібна децентралізація. Сильне місцеве самоврядування, яке розв'язувати місцеві проблеми.

Подивіться на індекс місцевої автономії. В країнах Західної та Північної Європи тут якраз найвищі показники.

Умовному Києву, Чернігову чи Львову гірше видно проблеми малих міст в їх областях, ніж місцевим.

Ще є один не очевидний плюс – це відповідальність. Часи союзу нас навчили, що там десь великому цабе в Києві чи Москві краще знати, що має бути з нашим маленьким містом. Це вбиває відповідальність – бо від нас же нічого не залежить. Партія знає, де краще зробити дорогу, де відкрити якесь підприємство, а де побудувати парк.

Та спойлер – не знає вона краще за тих, хто живе на цій місцевості. І децентралізація дозволяє отримати відповідальність за місце де ти живеш. Потрібен ремонт доріг – робимо. Чи реставрація історичних будівель, чи будівництво інфраструктури. Все залежить від ініціативи громади.

Ще важливим фактором є транспортна система. Вона важлива не тільки в найменших містах, а і в їх з'єднанні між собою та з великими містами. Бо робота зазвичай знаходиться у великих містах і якщо до неї можна буде швидко та зручно доїхати – то це також буде впливати на розвиток містечок.

З розташуванням міст в Європі ситуація краще. Гляньте на карту яку зробили в Гарварді, на якій зобразили міста в Європі з населенням понад 1 тис. осіб. Одразу видно близькість розташування один до одного.

Тому в Західній Європі простіше побудувати розгалужену систему громадського транспорту, особливо залізницю. А це, як ми вже говорили, стимулює економічну діяльність і дозволяє бізнесу розвиватися у сільській місцевості. Ще робить сільських жителів більш мобільними. Вони легко можуть добратися до медичних закладів та закладів освіти, чи адміністративних центрів, супермаркетів, ринків, що полегшує їхній побут та дозволяє активніше включатися в суспільне життя.

Тому все що потрібно – це транспорт, щоб було зручно. Гроші – щоб було за що розвивати місто чи село. Та люди які будуть ефективно управляти цими грошима, для покращення життя громади, а не своїх сімей та друзів.

Більшість українських сіл не може похвалитися всіма чеснотами, які мають європейські громади. На жаль, нам пощастило менше, ніж Франції, Німеччині, Норвегії чи Данії, які мали роки та міжнародну підтримку, аби досягти такого високого рівня життя та розвитку.

Тільки у 1991 році Україна отримала змогу вирватися з радянського режиму та почати будувати незалежну, демократичну країну.

Відгуки «радянщини» та російського впливу ми відчуваємо досі – корупція, відтік кадрів за кордон, малу кількість низових ініціатив чи відсутність величезних підприємств з історією в декілька століть, які є в Європі. Не кажучи вже про війну, яка відкинула нас на роки назад в економічному розвитку.

То що ж ми можемо зробити, аби підняти рівень життя у селах до європейського рівня? Мабуть, найменше, що кожен з нас може зробити прямо зараз – це задонатити на нашу армію, адже чим скоріше ми переможемо росію, тим швидше ми зможемо сфокусувати на відновленні країни та довгострокових ініціативах.

Ми вже почали робити кроки у правильному напрямку – наприклад, запустили реформу децентралізації, до якої важливо повернутися після закінчення війни, адже наступний крок реформи — це дозволити місцевому самоврядуванню адмініструвати місцеві податки. Це дасть громадам більшу фінансову автономію. Допоможе зробити повоєнну відбудову нашої країни більш ефективною, ніж це можливо зараз.

Але щоб все це спрацювало, наші громади потребують компетентних керівників, які працюватимуть на благо свого села, селища чи міста, а не займатимуться самозбагаченням та переслідуванням особистих інтересів.

Але де вони візьмуться? Ними можуть стати лише ми. Тому закликаємо мешканців сіл брати активну участь у житті своєї громади, контролювати, куди витрачаються наші податки, допомагати один одному – цьому ми добре навчилися з початку вторгнення. А також ініціювати проєкти, які зможуть покращити життя вашої громади чи села.

Уже зараз ЄС та інші міжнародні організації та фонди пропонують гранти для місцевих проєктів – ми сподіваємося, що після перемоги таких можливостей стане ще більше.