Венесуела, Іран, Гренландія: глобальні зміни та геополітичні інтереси України у цих процесах

З початком нового року у світі стрімко почалися глобальні зміни: арешт президента Венесуели, протести в Ірані, наміри Трампа щодо чи то анексії, чи то добровільного приєднання до Штатів Гренландії.

У цьому калейдоскопі подій, які, немов снігова лавина, стрімко почали набирати обертів, розібратися надзвичайно складно. Навіть досвідчені міжнародники явно розгублені: їхні оцінки подій та прогнози щодо подальшого розвитку ситуації різняться до повної протилежності. Одні стверджують, що світ стоїть на порозі глобального конфлікту та перманентних воєн, інші, навпаки, впевнені, що нічого особливого не відбувається.

Події у Венесуелі, попри те, що були очікуваними, все ж стали несподіванкою. Ніхто не вірив, що Сполучені Штати таки наважаться на військову операцію. Хоча прецеденти вже були — згадайте хоча б історію з Мануелем Нор’єгою, диктатором Панами.

Думки щодо причин втручання США у внутрішні справи Венесуели та арешт її президента Мадуро, різняться — тут озвучуються і теорії змови, і нафта, і наркотики, і неадекватність Трампа.

Насправді все це присутнє. Цікаве припущення надала Енн Епплбом (американська журналістка, історик, письменниця і лауреат Пулітцерівської премії. — Ред.) — на її думку, США повертаються до імперської логіки 19 століття, коли імперії самі порядкували на своїх «задніх подвір’ях». Після Другої Світової Вашингтон відійшов від цього принципу, але вона припускає наявність домовленостей: Китай і Росія не реагують на Венесуелу, а США у відповідь не реагують на Тайвань і Східну Європу.

Хоча останнє твердження й досить спірне, але думка Епплбом щодо того, що світ повертається у 19 століття, не поодинока — такі тези вже звучали. Правила, які працювали від закінчення Другої світової війни, порушила росія, окупувавши Крим 2014 року, а світ на це не зміг відреагувати. Тому поведінка США — лише демонстрація «принципу доміно», і Венесуела зовсім не остання у цьому ряду — на слуху принаймні Гренландія, Іран, Тайвань. На останній претендує Китай, який є другою точкою біполярного світу, хоча росія й намагається удавати, що вона також є світовою державою.

Тому Венесуела — це насамперед, удар по Китаю, сателітом якого є рф. Венесуела довгі роки йшла у фарватері саме цих двох країн. Хоча спецоперація Трампа була найболючішою саме для путіна, оскільки чітко продемонструвала дві речі.

Перша — блеф і шантаж, якими путін тримав весь світ і, насамперед США, у напрузі, нарешті перестав працювати. Друга — росія втрачає монополію на поведінку світового «гопника», яким вона була в останні десятиліття. Бо порушувати правила, коли за цими правилами живуть всі оточуючі і знати, що за це порушення тебе, як максимум, засудять на Генасамблеї ООН — це одне. А порушувати правила, знаючи, що проти тебе їх також можуть порушити — це зовсім інше.

У ситуації з Венесуелою і танкерами під прапорами росії США зіграли саме ту роль, яку до цього грав путін. Це зробив лідер країни, яка дійсно є глобальним авторитетом у світі. І стало зрозуміло, що жарти закінчилися — тепер з росією будуть робити те, що вона безкарно робила з іншими. Адекватної відповіді на ці дії у путіна нема. Китай, який за ним стоїть, не втручатиметься — про це свідчить його «ніяка» реакція щодо подій у Венесуелі.

Крім того, варто нагадати, що Венесуела довгий час позиціонувалася як своєрідний російський форпост у Південній Америці. Апріорі вважалося, що Венесуела, як і Куба — зона інтересів росії.

Венесуельский режим контролювався росіянами і найголовніше в цьому контролі було те, що Венесуела має величезні запаси нафти. Ці запаси контролювала саме росія. Хоча, повторимося, за нею стояв і Китай.

Після того, як Сполучені Штати взяли Венесуелу під своє фактичне управління, з’явилися сподівання, що венесуельска нафта вийде на ринок і обвалить ціни. Такого не буде з простої причини: Трампа знищать нафтові гіганти самої Америки — їм теж треба заробляти. Але станеться інше — завдяки тому, що нафтовидобування Венесуели контролювали росіяни, видобуток нафти у цій країні впав від 3,5 млн барелів на добу до 0,5−1 млн. Цей дефіцит замістила росія своєю нафтою.

Станом на зараз видобуток нафти у Венесуелі контролюють Сполучені Штати. І вони досить швидко його відновлять. Росія втратить ринки. Нафтові прибутки рф впадуть не внаслідок обвалу цін, а користуючись з втрати збуту. Що для України надзвичайно вигідно. Як і те, що росія намагатиметься відстояти свої позиції на нафтовому ринку, що однозначно лише поглибить її конфлікт зі Штатами.
Інший аспект поразки росії у Венесуелі — військовий. Вся та новітня, за російськими мірками, зброя і технології, які були в розпорядженні режиму Мадуро, і якими Кремль любив публічно погрожувати Вашингтону, виявилися абсолютно нездатними хоч якось протидіяти спецоперації Штатів. Для Москви це було шоком, там досі не знають, як на це реагувати.

Щодо України, то варто не забувати, що Венесуела була одним із центрів виробництва ударних безпілотників для росії. Тут діяли величезні заводи з їхньої збірки, а, оскільки Венесуела не була під такими жорсткими санкціями, як сама рф та Іран, це все вироблялося у величезних кількостях і досить легко потрапляло в росію. Звідки летіло на голови українців. Тому можна очікувати якщо не значного, то все ж досить суттєвого полегшення для нашої ППО.

Це не всі аспекти щодо подій у Венесуелі. Головне, що треба розуміти, — для України той факт, що Венесуелу тепер контролюють Сполучені Штати, безумовно позитивний. Особливо на фоні відвертого приниження росії. До того ж тепер криваві режими, які є сателітами москви, отримали чіткий сигнал — на росію покладатися не варто.

Події в Ірані щогодини виходять з-під контролю і дати якийсь прогноз щодо їхнього розвитку також неможливо. Втім, на думку ізраїльського військового журналіста Сергія Ауслендера, якщо у ці події буде зовнішнє втручання, ісламістський режим цілком може впасти.

Про своє можливе втручання знову ж заявили США. Звісно, йдеться не про наземну військову операцію, але навіть масові бомбардування можуть призвести до бажаного результату. Крім того, до удару по Ірану готовий і Ізраїль, який заявив, що має на цей випадок план «Залізний удар» (Iron Strike).

Знову хороша історія для нас — йдеться як про нафту, так і про військову допомогу, яку Іран надає росії. Якщо режим в Тегерані впаде, Вашингтон встановить повний контроль над видобутком нафти та її продажами. Це знову ж буде ударом по російському бюджету, оскільки Москву значно потіснять з ринку.

Утім, можливий сценарій, коли режим в Ірані не буде замінено на лояльний до США, а країну просто поглине хаос і почнуться дезінтеграційні процеси — опозиція в країні досить сильно зачищена, єдиного лідера та центру протестів немає. Немає, відповідно, й сили, яка може поставити країну після краху нинішнього режиму Хаменеї.

Однак і в такому сценарії, хоч це звучить цинічно, Україна також отримує виграш — на Близькому Сході падає один з ключових союзників росії. Хоча союзник це доволі умовний, скоріш ситуативний. Щодо цинізму — не забувайте про збитий іранцями український пасажирський літак, за який досі ніхто не відповів.

У будь-якому випадку, падіння Хаменеї чи дезінтеграція Ірану будуть геополітичною та геостратегічною перемогою Сполучених Штатів. Що, з одного боку, посилює їхню позицію як світового лідера, з іншого (тут йдеться саме про український інтерес. — Ред.) — послаблює позиції росії у глобальному світі.

Така ж історія як і з Венесуелою — Кремль, попри свої гучні заяви, не може надати своїм союзним режимам жодної підтримки і захисту. В такому випадку виникає логічне запитання — навіщо їм гарант, який нічого не гарантує?

Щодо нафти, то тут важливо розуміти — ціни на неї ніякий Трамп обвалювати не буде. Оскільки тут діють прості закони економіки: виробник хоче продати дорого, споживач — купити дешево. Саме на межі цих інтересів буде балансувати Трамп. Утім, ручне управління цінами — така собі історія, тому регулюватиме їх ринок. Йдеться не про ціни, а про потоки, і про те, хто їх контролює. З точки зору України вигідно, щоб ці потоки якомога менше контролювала росія. Тому чим сильніше її тіснитимуть з нафтового ринку, тим краще.

Тут найбільша проблема в тому, що конфлікт навколо Гренландії може розколоти колективний Захід. Це стало б катастрофою, яка поставила б під сумнів майбутнє НАТО й спричинила б розкол у ЄС. Хоча такий сценарій і малоймовірний, але відкидати його не можна.

Спрогнозувати, чи здійснять Штати щодо Гренландії сценарій вторгнення чи військової операції також важко. З одного боку, це цілком можливо. З іншого — Гренландія давно перебуває в системі оборони США, тут розміщена американська військова база раннього попередження, яка відстежує пуски міжконтинентальних балістичних ракет з арктичного напрямку, тобто з росії, і є елементом системи протиракетної оборони США та НАТО.

Тобто необхідність у військовій операції, попри заяви Трампа про те, що «Нам справді потрібна Гренландія. [Вона] оточена російськими та китайськими кораблями. Вона потрібна нам для оборони», доволі сумнівна.

З іншого — тут знову втручається геостратегічний фактор. І вісь протистояння — зовсім не росія-США, а Китай-США. І знову тут йдеться про гроші, а саме — про контроль над Арктикою, на яку заявляє претензії Пекін. Китай вже давно намагається позиціювати себе як «навколо арктичну країну» та розвиває проєкт «Полярного Шовкового Шляху», що потенційно може «посунути» Сполучені Штати з Арктики. росія ж відверто активно просуває свої інтереси на цьому континенті.

Тому Гренландія є важливою точкою у цьому протистоянні. Оскільки йдеться про поділ світу на сфери впливу — те, про що говорить Енн Епплбом. Хто контролює Гренландію, той контролює Північну Атлантику. Для Трампа це ще й можливість тиснути на Канаду, про претензії на яку він вже заявляв.

Також варто згадати про документ під назвою «Стратегія національної безпеки США», затверджений у грудні 2025 року. Хоча там прямо й не згадується Гренландія, йдеться про те, що Штати мають за пріоритет контроль над усією Західною півкулею, на якій розміщено як Гренландію і Латинську Америку (зокрема, й Венесуелу), так і Канаду.

Більшість аналітиків сходяться на думці, що рано чи пізно Сполучені Штати таки отримають контроль над Гренландією. Спір виникає лише щодо способу отримання цього контролю. Наразі побутує думка, що превалюватимуть економічні та політичні методи — так, днями Трамп заявив про намір заплатити кожному жителю Гренландії по 100 тис. доларів.

Ідея не така безумна, як здається — корінних гренландців, яких стосується пропозиція, всього 57 тисяч. Крім того, ідея має перспективи — через колізії щодо правового статусу Гренландії, яка є суверенною територією Данії.

Можливість референдуму щодо статусу Гренландії, зокрема, й щодо переходу під суверенітет Сполучених Штатів, активно обговорюється. Разом із цим є багато думок, що такий сценарій цілком можливий як з практичного погляду, так і з погляду міжнародного права.

Якщо говорити про український інтерес у цьому питанні, то, з одного боку, Сполучені Штати знову ж зможуть потіснити росію в арктичній зоні, що з погляду геостратегії безумовно вигідне Україні. Опосередковано буде витіснено і Китай, чиїм сателітом є росія.

З іншої точки зору, якщо експансія Штатів щодо Гренландії матиме успіх, росія отримує прецедент щодо розширення своїх зон впливу в Арктиці. На що вона, нагадаємо, давно уже зазіхає. Вийде це у Москви чи ні — питання відкрите, але такий сценарій дає можливість Кремлю знову заявляти претензії на статус світового гравця, з якого його в останні місяці значно потіснили ті ж США.

У загальному ж підсумку можна стверджувати, що всі події останніх тижнів, особливо навколо Венесуели та Ірану, є однозначним позитивом для України.

Найголовніше полягає в тому, що у масовій свідомості ключових світових гравців відбувся зсув від переконання, що «росія все одно переможе Україну» до думки, що «росія може програти».

З цього випливає те, що з путіним, врешті, перестають поводитися за правилами, а діють у його власній парадигмі «гопника». У разі ж розуміння, що буде отримана жорстка відсіч, такий «гопник» негайно відступає.

Це яскраво продемонстрували дії Сполучених Штатів як щодо Венесуели загалом, так і щодо тіньового танкерного флоту рф зокрема. На дії «поза правилами» від гравця, який до того ж є явно сильнішим, Кремль не відреагував ніяк. Щобільше — у москві не знають, що робити у ситуації, коли її б’ють власною зброєю.

Щодо питання, чи буде продовжуватися підтримка України й надалі, то тут можна стверджувати, що — так. Хоча формати цієї підтримки та її розміри й будуть коригуватися. Світ, здається, дійшов висновку, що Україна є одним з ключових елементів у глобальному протистоянні «Схід-Захід». На одному боці якого Китай та рф зі своїми маріонетковими режимами в усьому світу, а з іншого — США та ЄС, які, попри внутрішні розбіжності, все ж таки поки є єдиним фронтом у цьому протистоянні.

До того ж у другого глобального світового гравця — Китаю — здається, з’явилося розуміння, що йому ще зарано претендувати на роль єдиного світового лідера. Зі Сполученими Штатами Америки ще довго доведеться рахуватися. Україна знаходиться саме у сфері інтересів США, бодай і не в тому масштабі, як того б хотілося українцям. Але цей фактор також має свій вплив на позицію Китаю щодо війни рф з Україною. А росія, попри гучні заяви її лідерів, є фактичною маріонеткою Пекіна.