Фінансові секрети Епштейна, або як сформував свій капітал головний фігурант найвідомішої справи останніх років

Народився Джеффрі Епштейн в Брукліні (Нью-Йорк) в родині з цілком середнім достатком. Здобув педагогічну освіту. Певний час викладав математику в приватній Dalton School. До речі, є припущення, що саме тут вперше були «зав'язані» важливі знайомства з заможними родинами, які згодом допомогли йому перейти у сферу фінансів.

Загалом «грошовий шлях» Епштейна почався з Bear Stearns. В цьому інвестиційному банку він кілька років працював просто на посаді трейдера та звичайного менеджера. Але, судячи з того, що після виходу з цієї установи Джеффрі Епштейн одразу ж заснував власну фірму J. Epstein & Co, справи в нього йшли непогано. Цілі були чітко визначеними. Наприклад, точно відомо, що орієнтир фінансист одразу вирішив брати виключно на дуже заможних клієнтів. Прагнув створити «коло обраних».

Лише уявіть, Леслі Векснер, засновник світового ритейл-концерну (бренди Victoria’s Secret, Bath & Body Works. — Ред.), відкрив Епштейну доступи й до власних фінансових операцій, і до свого капіталу. Просто за консультації сплачував йому мільйони доларів, а додатково ще й передав в користування деяку нерухомість, зокрема манхеттенський будинок, в якому Джеффрі Епштейн певний час проживав. Це не єдиний приклад зв’язків Епштейна.

Переходячи від аналізу кар’єри до питань злочинної діяльності Епштейна, важливо розуміти: різкою чи випадковою його «трансформація» не була. Все відбувалося поступово, разом із одночасним накопиченням фінансових ресурсів, соціального капіталу та паралельним зростанням безумовного відчуття безкарності.

Остаточно від ролі класичного консультанта Джеффрі Епштейн відійшов на початку 1990-х. Його діяльність стала мало нагадувати традиційний інвестиційний бізнес, а більше систему персонального доступу до грошей, зв’язків і впливу. Швидше за все, саме на цьому етапі й була сформована та модель, у межах якої тісно переплелися неформальні домовленості, особисті стосунки та фінансові послуги.

Ключовим елементом системи стала сконцентрованість влади у Епштейна. Він не просто мав змогу керувати активами своїх клієнтів. У нього був досвід до їхніх приватних контактів, фінансів і навіть репутаційних ризиків. Це була незвична для світу «конфігурація», в якій «фінансова залежність» покроково перетворювалась на особисту лояльність, а потім і в мовчання. В результаті формувалось середовище, в якому звинувачення та підозри просто не мали шансів на розголос.

Паралельно з цим «коло знайомств» Епштейна системно розширювалося за межі фінансового сектору. В нього з’явилися «партнери» серед науковців, політиків, благодійників тощо. Образ «героя» в суспільстві асоціювався з філантропічними та інтелектуальними ініціативами. Він робив внески в благодійність, спонсорував різноманітні дослідження, підтримував престижні проєкти.

Система була малоконтрольована і закрита. Саме в її межах почалась та злочинна діяльність, яка згодом просто шокувала світ. Це не була окрема «модель». Це був наслідок концентрації ресурсів, впевненості у власній недоторканості та впливу. «Двері» відкривалися грошима та зв’язками, а вихід в елітні кола просто блокував будь-яке втручання ззовні.

Журналісти Forbes дізналися, що загалом впродовж 1999 — 2018 років компанії Епштейна отримали понад 800 млн доларів доходів. На момент арешту 2019 року до його активів належали:

• нерухомість у Нью-Мексико та Парижі;
• особняк в Манхеттені;
• вілла у Флориді;
• два острови на Віргінських Островах;
• особистий літак.

В сукупності вартість переліченого становила близько 560 млн доларів. Але, швидше за все, було ще й додаткове майно.

Так, в деяких публікаціях (наприклад, в New York Times. — Авт.) зазначено, що частина «багатства» Епштейна цілком може бути просто ілюзією, і незабаром ми дізнаємося більше. Аналіз матеріалів судових засідань свідчить про те, що перевірка значної частини активів ускладнена, а в окремих випадках — взагалі неможлива.

Підприємець займався своєю діяльністю протягом тривалого часу за посередництва численних трастів та компаній, зокрема на Віргінських Островах, де передбачені значні пільги для корпорацій. Уже на той час значна частка активів перебувала поза контролем регуляторних органів, а сам підприємець мав доступ до значних фінансових ресурсів без обов’язку розкривати походження своїх активів.

Відбувалася дуже значна економія на податках. Але, виходить, на той час такий варіант організації бізнесу ще нікого не турбував.

Класичним фінансовим генієм Епштейн, однозначно, не був. Відкритої бізнес-моделі, за якою б можна було дослідити формування його капіталу, не мав. В основному, його успіх визначали:

• зв’язки з впливовими клієнтами;
• доступ до їхніх грошей;
• непрозорість систем управління капіталом;
• активне використання податкових та юридичних лазівок.

Саме це призвело до накопичення такого значного та, певною мірою, «загадкового» статку, бо інформації стосовно точного складу та суми активів ще немає.

Саме це створило «Феномен Епштейна» і стимулювало створення різноманітних шаблонів для низки фінансистів, які шляхом комбінування фінансової хитрості та соціальних зв’язків, за допомоги створення складних схем прагнуть приховувати свої економічні злочини. Водночас фактологічно:

• в Епштейна не було навіть ліцензії інвестиційного радника;
• він не керував жодними публічними фондами;
• ніколи не демонстрував публічно історії прибутковості та успіху угод.

Фактично він був приватним посередником, фінансовим консультантом та тим, хто керував активами.

Для такого обсягу капіталу ситуація вже є нетиповою. У результаті концентрація влади та фінансових ресурсів навколо нього створила умови для формування захищеного та практично недоторканного від будь-якого зовнішнього втручання кримінального середовища.