Приватизація «Більшовика». Що буде далі

Торги тривали сім хвилин, а фінальна ціна склала 1 млрд 429 млн 17 тис. грн, що на 40 млн грн більше від стартової ціни.

Переможцем стало ТОВ «Дженерал Комерс», яке, як з’ясувалося, пов’язане з групою UFuture Василя Хмельницького й Андрія Іванова. У покупку об’єкту також вклалася девелоперська компанія А Development.

ПКМЗ зокрема має ділянку на Трухановому острові й оздоровчу базу в Затоці на Одещині, утім боротьба насамперед велася за 34 гектари (майже 48 футбольних полів) неподалік станції метро «Шулявська». Звідси до Хрещатику приблизно три кілометри.

Інфографіка: Transparency International Ukraine

Об’єктом цікавилися 15 компаній, але до торгів дійшли лише три. Окрім переможця «Дженерал Комерс» в аукціоні брали участь «Інвест новація» Степана Черновецького та «ДК каскад» Віталія Хомутинніка. Фактично ж за «Більшовик» торгувалися лише двоє учасників аукціону.

Про відновлення виробництва в Києві не йдеться. Навпаки покупець має право розпоряджатися територією основного промислового майданчика й іншою нерухомістю на власний розсуд.

В умовах продажу серед іншого зазначається, що інвестор зобов’язаний не тільки покрити 481 млн грн боргів, які має підприємство, а й зберегти його основний вид діяльності.

Щоправда, таким збереженням вважатиметься діяльність товариства на потужностях дочірнього підприємства «Жашківський завод важкого машинобудування».

Організатори аукціону самі зазначили, що найефективнішим використанням основного виробничого майданчика «Більшовика» є масштабна офісно-житлова забудова.

Готового проєкту чи концепції майбутньої забудови ще немає, але А Development обіцяє зробити тут нову точку тяжіння в Києві:

«Ті, хто знайомий з нашими проєктами та нашою діяльністю, точно знають, що там не буде потворних висоток. Ми маємо намір зробити на базі «Більшовика» ще одну точку тяжіння в Києві. Концепції ще немає, але це точно буде комфортний багатофункціональний простір, не гірший, ніж A-Station та інші наші проєкти».

A-Station – це проєкт реставрації та редевелопменту історичних корпусів колишнього заводу «Арсенал», будівлі військової комендатури та Микільської брами.

Фото: A-Station / Facebook

Утім, остаточне рішення щодо зміни цільового призначення ділянки – компетенція Київської міської ради й столичних депутатів.

Цікаво, що Київрада намагається через суд викупити в комунальну власність будівлю цеху № 5, обстоюючи свою позицію суспільною необхідністю – реконструкцією транспортної розв’язки на втомленому Шулявському мосту.

Київрада навіть намагалася через суд накласти заборону на приватизацію «Більшовика», але безрезультатно.

У березні цього року Верховна Рада розблокувала процес Великої приватизації, ухваливши відповідний урядовий законопроєкт. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив тоді, що уряд цьогоріч планує залучити в бюджет до 12 млрд грн від продажу держмайна.

Утім, цей план об’єктивно недосяжний. Найближчий приватизаційний аукціон готують на 20 грудня 2021 року. З молотка має піти АТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», стартова ціна якого – 3,7 млрд грн.

«Треба розуміти, що основна мета приватизації – це не принести гроші в бюджет. Основна мета – взяти й на конкурсних засадах надати нове життя активу. В нього потім вкладається багато інвестицій додатково. А ще це боротьба з корупцією. Зменшення кількості державних підприємств й активів в управлінні державних органів влади позбавляє джерела корупції», – пояснив голова Фонду державного майна України Дмитро Сенниченко.

Серед інших об’єктів Великої приватизації готуються:

• ПрАТ «Президент-Готель»
• ПАТ «Одеський припортовий завод»
• ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська»
• ДПАТ «НАК «Украгролізинг»
• АТ «Турбоатом»
• ПАТ «Азовмаш»
• ВАТ «Тернопільобленерго»
• ПАТ «Центренерго»
• АТ «Харківобленерго»
• ПАТ «Запоріжжяобленерго»
• АТ «Хмельницькобленерго»
• АТ «Миколаївобленерго»
• ПАТ «Сумихімпром»
• АТ «Оріана»
• ПрАТ «Індар»
• ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат»

Уряд зацікавлений в приватизації нестратегічних підприємств. А от стратегічні так і залишаться в державній власності. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль раніше навіть озвучив перелік об’єктів, які не продаватимуть за жодних умов:

• НАК «Нафтогаз України»
• НАЕК «Енергоатом»
• НЕК «Укренерго»
• «Укргідроенерго»
• «Укрзалізниця»
• «Укрпошта»
• «Південмаш»

Найяскравішим прикладом для України в питанні приватизації може бути сусідня Польща.

У 1990 році в державній власності Польщі перебували майже 8,5 тис. підприємств. Це майже втричі більше, ніж зараз є в Україні. Станом на вересень 2020 року Польща має лише 30 держпідприємств.

Позбуватися збиткових активів Польща почала завдяки «шоковій терапії» Лєшека Бальцеровича, щоб якнайшвидше перейти від планової державної економіки, що залишилася у спадок від Польської Народної Республіки, до ринкових відносин і верховенства приватної власності.

До 2015 року прибуток держави з продажу майна склав понад 153 млрд злотих (38,25 млрд доларів за сьогоднішнім курсом. – Ред.).

За кілька років після повалення комуністичного режиму в Словаччині у 1989 році уряд очолив авторитарний лідер Володимир Мечіар. Під його управлінням країна отримала прізвисько «чорна діра Європи».

Саме Мечіар став ініціатором першої хвилі приватизації державних підприємств. Утім, приватизацією це тільки називалося. Насправді ж відбувалося передавання впливу на підприємства конкретним особам, наближеним до влади.

До цього процесу не допускали іноземних інвесторів, аргументуючи, що вони приведуть підприємства до занепаду.

У такий спосіб в країні сформувався олігархат, наближений до прем’єра.

Після провальної п’ятирічки Мечіара в 1998 році уряд Словаччини очолив Мікулаш Дзурінда. Насамперед він узявся за неефективні державні банки, залучивши й іноземний капітал. Паралельно відбувалася справжня приватизація. Інвестиції залучалися в телекомунікації, енерго дистриб’юторські компанії, газопостачання та енергогенерацію.

За даними Державної агенції з інвестицій та торгівлі (SARIO), протягом 2003 року було підписано 22 інвестиційні угоди на 1,55 млрд дол., а у 2004-му – ще 47 на 2,26 млрд дол.

Литва зберігала контроль над стратегічними галузями, але планувала приватизувати 71% державної власності.

До середини 1992 року брати участь у приватизації могли лише вітчизняні інвестори, які мали спеціальні ваучери. До 1995 року в приватну власність перейшли 48% великих и 45% малих підприємств.

З червня 1995-го в Литві розпочалася друга стадія приватизації, на яку були допущені іноземні інвестори. Протягом 1996-1997 років приватизували 158 підприємств, а частка іноземного капіталу склала 79%.

До 1999 року на продаж виставили 1098 середніх і 14 найбільших підприємств – від нафтовидобувних компаній до Центра державного радіо і телебачення та Балтійських корабелень, які придбали данські інвестори.

«Мій абсолютний принцип полягає в тому, що не діло уряду займатися бізнесом. Я заохочуватиму приватне підприємництво, адже саме від нього виникає прибуток та ініціатива. Проте декотрі стратегічно важливі державні підприємства повинні залишитися в руках держави», – заявив тодішній президент Литви Валдас Адамкус, обіймаючи посаду в 1998 році.

Сьогодні в Литві нараховується 48 державних компаній.

Приватизація неефективних державних підприємств у Румунії розпочалася в середині 00-х зі створення у 2005 році спеціального інвестиційного фонду Fondul Proprietatea.

У нього внесли частини державних пакетів акцій 80 підприємств, зокрема стратегічно важливих об’єктів з генерації та розподілу електроенергії та газу, морські порти, аеропорти й інші.

До фонду вносилися не контрольні пакети акцій, а міноритарні (10-20%). Тобто контроль над підприємством залишався у держави.

Управляє фондом американська інвестиційна компанія Franklin Templeton, яка змогла залучити в румунську економіку мільярди доларів іноземних інвестицій.

У 2011 році Fondul Proprietatea пройшов лістинг на місцевій фондовій біржі. Це дозволило акціонерам вільно реалізовувати акції, а новим інвесторам – вільно їх купувати.

З 2015 року акції румунських компаній можна купувати на Лондонській біржі.

У червні 2020 року парламент Румунії ухвалив закон про призупинення приватизації державної власності на два роки. Своє рішення депутати пояснили коронакризою – мовляв, економіка країни буде в скрутному становищі, що може зменшити вартість державних активів.

Як свідчить іноземний досвід, приватизація неефективних державних підприємств дає економіці відчутний поштовх для розвитку. Також вона дозволяє залучити іноземний капітал, що робить країну привабливішою для інвесторів.

Наразі зарано говорити, як приватизація «Більшовика» вплине на економіку, але вже зрозуміло, що за кілька років сіра пляма занедбаного заводу на столичній Шулявці отримає нове життя. Проте ще зарано ставити крапку в цій історії, як мінімум через цех № 5, який потрібний Київраді.