Як змінювалися видатки на оборону за роки незалежності України

Після цього витрати на оборону різко збільшили – до 5% від ВВП – але цього було недостатньо в умовах війни, хай і невисокої інтенсивності, особливо з огляду на те, що армію та інші сектори оборони доводилося фактично будувати з нуля.

У 2022 році ситуація ще раз змінилася, цього разу куди кардинальніше, ніж у 2014-му – витрати на оборону стали питанням виживання держави й існування українців як нації.

Перед тим, як дослідити, як же змінювалися видатки на оборону України протягом років Незалежності, варто зазначити, що в мирних умовах для підтримки достатнього рівня обороноздатності нормальними вважаються витрати у 2-3% від ВВП. Принаймні, такого стандарту прагнуть (не завжди успішно) дотримуватися країни НАТО.

Тому варто вимірювати ті гроші, які витрачала Україна на свою оборону не в абсолютних цифрах, а саме у відсотках від ВВП.

Також варто зазначити, що рівень у 2-3% від ВВП достатній, якщо країна не веде війни та не будує власну армію з нуля – такому випадку ціна питання зростає в рази.

Отже, Україна зустріла свою Незалежність із величезним спадком, що дістався їй від СРСР – близько мільйона військовослужбовців та величезні запаси техніки й амуніції.

Так, наприклад, снарядів в арсеналах, що залишилися на території України у 1991 році, було достатньо для ведення війни колишньої Радянської армії проти країн НАТО протягом кількох років інтенсивних боїв.

Однак на фоні колапсу економіки ці красиві цифри не значили нічого. В нових умовах Україна стала як скорочувати саму армію, так і видатки на оборону.

Деякі спроби відродити армію були хіба за часів раннього Ющенка, який намагався підтягнути її до стандартів НАТО, але за Януковича настав повний розгром.

Що стосується витрат, то «Слово і Діло» деякий час тому зробило інфографіку, яка чудово демонструє, що відбувалося з сектором оборони України з 1996 до 2023 року.

Отже, якщо в 1996 році видатки становили 1,4 млрд грн, то 2023-го в бюджет заклали 1,2 трлн грн, а по факту вони сягнули майже двох трильйонів.

Як видно з графіка, видатки на оборону фактично не змінювалися з 1996 до 2001 року, однак слід враховувати, що у 1996 році курс долара становив 1,7 гривні, а у 2001-му він зріс вдвічі.

Тобто фактично, попри позірний ріст, витрати на оборону зменшувалися. Саме тому краще їх співвідносити із розміром ВВП – так буде коректніше.

Як свідчать дані різних досліджень, від 1992 року, коли витрати на оборону становили 2,1% ВВП, цифра витрат повільно, але невпинно знижувалась.

У 2009 році вона сягнула 1% від ВВП і трималася на цьому рівні до 2014-го, коли війна змусила переглянути ставлення до армії та оборони.

У 2021 році частка витрат на оборону становила 3,2% від ВВП (проти 5,4% у 2020-му). Однак вже наступний, 2022-й, показав, що теза про асфальт на дорогах замість армії була провальною, і, за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), військові витрати України сягнули 34% від ВВП – до 44 млрд дол., тобто за рік вони зросли на 640%.

Паралельно з цими процесами відбувалося як скорочення армії та інших збройних формувань (Нацгвардія, прикордонні війська, флот тощо), так і розпродаж «надлишкового військового майна» і його розкрадання, яке за часів Януковича досягло свого піка.

Водночас варто враховувати, що красти з оборонки стали ще за Кучми, і не варто у всьому звинувачувати одного «Батю» – за нього цей процес просто досяг свого логічного завершення.

До кінця 2013 року в Україні чисельність армії сягнула свого «дна» і склала близько 120 тисяч військових, а призов на строкову службу і взагалі був скасований.

Одночасно з цими процесами фантастичними темпами йшло скорочення кількості озброєнь та амуніції.

Джерело: РБК-Україна

За дуже приблизними оцінками, за 2005-2014 роки було розпродано військового майна на майже 3 млрд грн. І ціни ці були явно занижені, оскільки чиновники, які майно продавали, часто воліли покласти різницю між реальною ціною і офіційною собі до кишені.

Про явну умовність цієї цифри свідчить хоча б те, що серед цього «надлишкового майна» було 832 танки, 202 літаки, 232 вертольоти і близько 28,5 тисяч одиниць ракетно-артилерійського озброєння. Так що цифра у три мільярди не відображає нічого, навіть з урахуванням курсу долара.

Однак цими великими торгами справа не обмежилася – під приводом продажу «надлишкового майна» Міноборони позбулося сотень підприємств ВПК, тисяч гектарів землі та величезної інфраструктури, яка все це обслуговувала.

Прикладів – тисячі. Крім того, не варто забувати вибухи на арсеналах, які списували на спроби приховати крадіжки. Однак, як виявилося після 2022 року, це були й диверсії росіян, які знищили левову частку запасів наших артилерійських снарядів.

Рецепт тут, власне, один – прозорість і громадський контроль. Хоча в Міноборони ще за часів Резнікова (того, що купував яйця по 17 гривень за штуку. – авт.) заявляли про «перезавантаження антикорупційного управління» та «пошук кадрів» до нього. Насправді це лише гучні заяви. Попри те, що більшість витрат міністерства оборони дійсно є секретними, однак не варто винаходити велосипед – є досвід країн НАТО, куди ми начебто прагнемо, тому варто придивитися до нього.

Окрім внутрішнього аудиту міністерства, потрібно насамперед довести до логічного завершення реформу правоохоронних органів і, що видається найголовнішим, – судової системи. Бо основою будь-якої сталої демократії, а такими є більшість країн НАТО, є незалежна судова система і незалежні правоохоронні органи.

Тому, і це очевидно, скільки б антикорупційних органів не було створено у системі самого Міноборони, вони не зможуть поставити надійний бар’єр на шляху крадіжок і корупційних схем.

Крім того, варто враховувати, що видатки на оборону – це не лише Міноборони. Корупційна складова часто закладається ще у момент ухвалення Державного бюджету, який планує і розподіл коштів на оборону країни. Тому рецепт лише один – невідворотність покарання за злочин, що можуть забезпечити виключно незалежні правоохоронні органи та незалежна судова система, яких в Україні наразі немає.