Вартість товару на ціннику та в чеку відрізняється: що робити?

Про те, що часто цінники в магазинах не збігаються з тими цифрами, які ми бачимо в чеку на касі, чули всі. А багато хто навіть в такі ситуації потрапляв. І завжди виникає питання – що робити? За якою ціною платити за покупку – за тією, що в чеку, чи тією, що на ціннику?

Відповіді тут дві.

Якщо ціна в чеку нижча, ніж на ціннику (таке теж буває, хоч і рідко), вибір за вами – можна заплатити по чеку, хоча це не зовсім правильно з точки зору закону. Утім, претензії тут пред’явити важко – зрештою, ніхто не зобов’язаний пам’ятати всі цінники в магазині.

Однак інша ситуація куди складніша для людини, необізнаної із законодавством, що регулює, зокрема, і процедуру купівлі-продажу в магазині. Мова про випадок, коли ціна в ціннику нижча, ніж вам пробили на касі.

Хоча тут насправді все просто – треба плати за тією ціною, що вказана на ціннику. Навіть якщо касир не згоден і розповідає байки про те, що «цінник не встигли змінити», «акція закінчилася», «ціна вказано помилково» тощо.

Річ у тім, що процедуру купівлі-продажу в магазині регламентує ціла низка законів.

По-перше, це Цивільний кодекс України, а саме стаття 633, яка відносить цю процедуру до Публічних договорів.

З неї, зокрема, випливає, що «підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг)».

У нашому випадку – продавець не має права відмовитися від запропонованої ціни. Тобто тієї, яка вказана на ціннику. Саме той факт, що на ціннику стоїть ціна, а ви взяли до рук товар і пішли з ним на касу, і є укладенням публічного договору.

Більш того – ця ж сама стаття ЦКУ вказує, що «у разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою».

Далі стаття 633 ЦКУ вказує, що «актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору». Ідеться про інші закони, які регламентують правила продажу та купівлі товарів і, в нашому випадку, унормовують і спір щодо ціни.

Так, частиною першою статі 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача на «на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги)».

Ця ж стаття чітко встановлює вимоги до цінника: зокрема він має містити «дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції», а «написи щодо ціни реалізації продукції мають бути чіткими і простими для розуміння».

Ба більше, ця вимога деталізована так: «Ціна продукції повинна охоплює всі податки та неподаткові обов'язкові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції».

Також слід пам’ятати, що відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» «нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача».

Крім того, згідно з положеннями Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі, зобов’язані реалізовувати товари за умови наявності цінника на товар».

А на ціннику має бути вказана «чітка і зрозуміла для прочитання» інформація щодо ціни. Можна й надалі досліджувати законодавство, однак навіть наведених норм цілком достатньо, щоб зрозуміти – фразу «покупець завжди має рацію» у такому випадку слід розуміти буквально.

Що б вам не говорив касир, платіть за ціною, вказаною на ціннику. Якщо він не згоден – кличте адміністратора.

Якщо не допомогло й це – сміливо викликайте поліцію. Від якої вимагайте складання протоколу про адміністративне правопорушення, вчинене щодо вас працівниками магазину, за фактом обрахунку покупця. Тому що у цій ситуації правда однозначно за покупцем. І вас однозначно обраховують, навіть якщо це роблять неумисно.

Крім того, звичайно у супермаркетах є телефони так званої «гарячої лінії», дзвінок на яку допомагає у 99% випадків.

Якщо ж цього недостатньо, або це не супермаркет і телефону там нема, тоді можна звернутися зі скаргою до органів Держпродспоживслужби у відповідному регіоні.

Для того, щоб ваше звернення було ефективним, збережіть чек і сфотографуйте цінник, який викликав проблему.

І пам’ятайте: у даній ситуації правда однозначно на вашому боці. Єдине – чи готові ви витрачати свій час, доводячи її.