Угода Трампа щодо надр України: чи варто над цим думати?

Останніми днями інформаційне поле переповнене новинами щодо пропозиції президента США Дональда Трампа відносно контролю над рідкісноземельними металами України та відмови очільника нашої держави Володимира Зеленського підписати цю угоду.

Чи все так просто? Щоб зрозуміти, про що мова, потрібно розібратися у трьох ключових речах:

1. Що пропонує Трамп?
2. Які ресурси має Україна та що з цього хоче Америка?
3. Як цими ресурсами розпоряджається держава Україна зараз?

Насамперед варто зазначити, що, як у будь-якій торгівлі, Трамп починає з максимуму. Звісно, таку пропозицію було відхилено. Тому зосереджуватися на деталях першої пропозиції та вираховувати її «до копійчини» не варто. Якщо угода буде врешті укладена, вона сильно відрізнятиметься від первинного варіанту.

Однак загалом ця пропозиція зводиться до наступного:

1. Дональд Трамп вважає, що Сполучені Штати надали Україні величезну матеріальну допомогу, за яку мають отримати компенсацію. Він заявляє про 350 млрд доларів. Цю цифру заперечує як українська сторона, так й інші учасники процесу, однак справа не в сумі, а у принципі.

2. У запропонованій угоді мова була насамперед про графіт, уран, титан та літій, які є надважливими компонентами в акумуляторах. Без них сучасний світ просто не може існувати. Й у майбутньому вони гратимуть ще більшу роль у техніці та електроніці.

Однак після відмови Володимира Зеленського підписати угоду стало відомо, що питання не закрите. Так, Reuters 20 лютого повідомило, що «адміністрація Трампа може спробувати укласти спрощену угоду з Україною про постачання корисних копалин, щоб швидко укласти пакт, а потім обговорити детальні умови. Наприклад, якою частиною величезних ресурсів України володітимуть США».

Отже, перемовини тривають, і угода має всі шанси бути укладеною. Який остаточний вигляд вона матиме — говорити наразі поки зарано.

Також ми створили для вас відео на цю тему 👇

Україна належить до провідних мінерально-сировинних держав світу. Станом на 1 січня 2019 року в Україні налічувалося 2 233 родовища горючих корисних копалин, 147 — рудних, 4 676 — нерудних, 1 705 родовищ підземних вод, лікувальних грязей та ропи.

В Україні у значних обсягах видобувалося кам’яне вугілля (2% світового видобутку), залізні та марганцеві руди (4% та 10% відповідно), графіт (4%), каолін (18%), уранові (2%), титанові, цирконієві руди, германій, нерудна металургійна сировина, сировина для виробництва будівельних матеріалів тощо.

Загалом же об’єднані запаси корисних копалин і вуглеводнів оцінюють у 26 трлн доларів, хоча частина експертів називає цю цифру дуже завищеною.

Так, наприклад, Forbes оцінює ці запаси у 15 трлн доларів. Детальніше про корисні копалини України та сучасний стан їх видобутку можна прочитати тут, але наразі мова про те, що саме з цього хоче отримати адміністрація Дональда Трампа.

Первісна пропозиція Трампа, яку відкинув Зеленський, полягала у тому, що США отримують практично всі українські сировинні ресурси та навіть контроль над портами. Хоча першим ідею про залучення американців до розробки українських цінних мінералів озвучив Володимир Зеленський восени 2024 року, а пізніше цю ідею підтримав Дональд Трамп, заявивши, що хоче отримати доступ до корисних копалин України в обмін на підтримку США. Зрозуміло, що сторони дуже різняться в обсягах та умовах цього доступу.

Однак насправді Трампа цікавлять не всі корисні копалини, які є в Україні, а лише ті, які Сполучені Штати вважають стратегічними, або мають їхній дефіцит, або хочуть мати над ними контроль задля посилення власної позиції у протистоянні з Китаєм.

До таких ресурсів насамперед належать рідкісноземельні метали. Рідкісноземельні метали — це збірний термін для 17 металевих елементів, вміст яких у земній корі надзвичайно низький.

Вони мають унікальні фізичні, хімічні та магнітні властивості й широко використовуються в сучасній техніці та промисловості, насамперед у високотехнологічному виробництві.

В Україні є родовища цих металів. Однак, як говорять науковці, в дуже незначних кількостях. Найбільші родовища рідкісноземельних металів зосереджені в Китаї, США та Австралії. Значно меншими, однак перспективними з погляду промислового видобутку родовищами, володіють Бразилія, Індія та В’єтнам.

Тому не зовсім зрозуміло, що саме мав на увазі Дональд Трамп, говорячи про доступ США до видобутку рідкісноземельних металів. Більшість експертів схиляються до думки, що Трамп казав не про рідкісноземельні метали, а всі метали, які зустрічаються нечасто: літій, титан, нікель, кобальт тощо. Ці метали також використовуються у високотехнологічному виробництві, а Україна дійсно має цікаві з промислової думки, поклади цих матеріалів.

Конкретні розміри запасів тієї сировини, яка цікавить Америку, наразі невідомі — розвідка проводилася дуже давно, а частина інформації засекречена.

До того ж, як уже згадувалося, не зовсім зрозуміло, що саме має на увазі Трамп, кажучи про «рідкісноземельні матеріали» (rare earth) та «інші речі» (other things).

Втім, якщо виходити з того, що Дональд Трамп мав на увазі ті матеріали, які використовуються у виробництві стратегічно важливої продукції, то, за даними dixigroup, запаси руд берилію оцінюються у понад два мільйони тонн; ванадію — понад 15 тисяч тонн; руди стронцію — майже 900 мільйонів тонн; титану — 8 мільйонів тонн тощо.

^{Джерело: dixigroup}

Інформація щодо запасів літію, який, серед іншого, дуже цікавить Дональда Трампа та його радника Ілона Маска, засекречена ще 2005 року.

У відкритому доступі обговорюється цифра у 500 тисяч тонн.

росія окупувала щонайменше два родовища літію: Шевченківське Донецької області та родовище комплексних руд Крута Балка в районі Бердянська. Під контролем України лишаються поклади літію на Кіровоградщині.

^{Джерело: Держгеонадр}

Отже, варто враховувати той факт, що значна частина покладів, які цікавлять США, перебуває на окупованих територіях і говорити щось конкретне про їхню розробку явно зарано — ніхто не знає тієї територіальної конфігурації, яку принесе закінчення війни.

Невідомо також, коли та на яких умовах та війна закінчиться. Наразі, за даними SecDev, близько третини всіх рідкісноземельних металів знаходиться на окупованих територіях або в зоні інтенсивних бойових дій.

^{Джерело: secdev}

Така, загалом, ситуація з ресурсами, які вкотре за часи Незалежності опинилися в центрі політичних торгів.

Якщо відкинути риторику на кшталт «надра належать народу України та ними не можна торгувати», то картина навколо них вимальовується дуже нерадісна.

Якщо говорити про економічний складник, то, як пише DW з посиланням на слова директора державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» Володимира Власюка, Україна наразі не має точних даних щодо своїх ресурсів. Держава досі оперує даними розвідки, яка була зроблена ще за радянських часів під час розробки руд.

Однак головна проблема не в цьому. Зрештою, про наявність рідкісноземельних металів та рідкісних мінералів, які наразі цікавлять Штати, відомо хай і приблизно, але достатньо. Головна проблема в тому, що ці надра майже не розробляються. Хоча на них отримано ліцензії і дозволи на розробку.

«По родовищах критичних мінералів у нас є аукціони, роздаються ліцензії компаніям. Видано вже сотні таких ліцензій, але вони в більшості мертві та лежать без видобутку. Тому що не має обов’язкової вимоги після того, як ти цю ліцензію отримав, ти повинен обов’язково почати щось робити. Є механізм, завдяки якому можна продовжувати дію цих ліцензій, пояснюючи різними обставинами й тобі її знову продовжують: два роки, ще два роки. І воно тягнеться роками. Ми маємо чітко розуміти, що надра належать народу і якщо приходить власник, він отримує право на видобуток. Коли йде видобуток, то цим благом користуються всі — це робочі місця, податки тощо. Але у нас ліцензії роздані, а видобутку немає, і ми, марнуємо час, марнуємо можливі багатства й втрачаємо від того, що не розробляємо ці поклади», — так характеризує ситуацію Власюк.

За фактом це означає, що найцікавіші родовища «застовпили» за собою люди, які розуміють їхню цінність. Перекривши у такий спосіб доступ до цих родовищ конкурентам. Зокрема й закордонним інвесторам і американцям, про яких наразі мова.

Все це робиться під гарним лозунгом «надра належать народу». Фактично ж ці надра належать невеличкій купці олігархів, серед яких неодноразово називалися прізвища росіян, а народ України від того не отримує нічого.

У такій ситуації видається на те, що пропозиція Сполучених Штатів щодо розробки бодай частини надр України варта уваги. Звісно, для того, щоб її ухвалити та підписати, потрібно скоригувати як саму пропозицію Трампа, так і докласти зусиль для виправлення тієї ситуації, яка склалася навколо родовищ в самій Україні.

Як говорить директор «Укрпромзовнішекспертизи» Володимир Власюк, розв’язати проблему «мертвих» ліцензій реально. Для цього необхідно зробити кілька кроків: розсекретити дані за родовищами; провести аудит виданих ліцензій; провести JORK-сертифікацію, яка дозволяє продавати ліцензії на міжнародних сировинних біржах. І провести розвідку надр, щоб на цих біржах можна було оперувати конкретними даними.

Окрім того, має бути розроблена чітка політика щодо інвесторів, які цими родовищами зацікавляться з гарантіями для них на багато років наперед, адже розробка родовища — справа дуже довготривала.

Якщо ж говорити конкретно про пропозицію Дональда Трампа, то тут директор «Укрпромзовнішекспертизи» заявляє наступне: «Я хочу послухати аргумент, що українці можуть втратити. Живуть покоління українців, і вони не користуються цим своїм багатством, яке б могло поповнювати бюджет, допомагати розвивати соціальні програми. Зараз цього ж нічого немає. Просто минає час, а наші ресурси не працюють на нас. Зараз є шанс, що вони почнуть працювати. Поки він в землі, то цей мінерал не має цінності. Він стає тоді потрібним, коли з нього зробили мікрочип чи акумулятор. Ти виготовляєш, ти отримуєш за це заробітну плату, держава отримує податки, бізнес отримує прибуток, тоді воно має реальну цінність. А поки воно в землі, воно ніякої цінності не дає. Тож для мене, як економіста, всі ці лякалки, що ми щось втратимо — чистий популізм».

З цим важко не погодитися, хоча навколо пропозиції Дональда Трампа, як уже зазначалося, й почалися спекуляції саме в цьому ключі.

Однак, якщо відкинути всю навколополітичну риторику, то пропозиція США варта якнайпильнішої уваги.

Звісно, угоду, яку запропонував Трамп, необхідно суттєво скоригувати, і про це також говорить президент України. Насамперед угода має бути не «однобокою» та містити конкретні гарантії безпеки для України.