Сплатив на рахунок ФОП кошти з призначенням платежу, та банк їх не зараховує: що робити

Почнемо з того, що банки діють у правовому полі, а їхню діяльність регламентує ціла низка законів та підзаконних актів. Їх надзвичайно багато, але в цьому випадку найактуальнішими будуть Закон України «Про платіжні послуги» та Постанова НБУ № 163 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг».

Перший документ регулює та регламентує роботу платіжних систем і переказ коштів, а другий — описує, як саме мають здійснюватися платежі на території України.

Зокрема, у цій інструкції йдеться й про те, які саме мають бути реквізити платежу, як він має відбуватися, що мають перевіряти банки та що робити у ситуації, коли щось у платежі не відповідає вимогам.

У пункті 41 цієї інструкції вказується, що «Платник заповнює реквізит „Призначення платежу“ платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам […] лише за зовнішніми ознаками».

Надавач платіжних послуг — це у нашому випадку банк. Або їх може бути два, якщо рахунки у платника та підприємця в різних банках. Здавалося, б — нічого складного: банк платника перевірив заповнення реквізиту «Призначення платежу», як це сказано в Інструкції, «лише за зовнішніми ознаками» [якими саме — в Інструкції не вказано, тобто це суто на розсуд банку — ред.], і відправив кошти на рахунок ФОП, який може бути або у цьому ж банку, або в іншому. Кошти пішли, кошти прийшли. Все наче просто.

Однак насправді все складно. Бо пункт 4 цієї ж Інструкції говорить наступне: «Правилами платіжної системи/внутрішніми правилами надавача платіжних послуг можуть/може бути:

1. Установлені додаткові реквізити платіжної інструкції для ініціювання платіжної операції, яка використовується в цій платіжній системі цього надавача платіжних послуг з урахуванням вимог Закону про платіжні послуги.
2. Визначений технічний порядок ініціювання платіжної операції".

Якщо перекласти це з юридично-банківської, то це означає, що кожен банк може встановлювати додаткові правила до операції та порядок їхнього здійснення.

Ці правила можуть не сходитися не лише у різних банках, а й в одному. Якщо мова, наприклад, про переказ коштів з рахунку, то для цієї операції — одні вимоги; а для зарахування коштів на рахунок — інші.

Однак й це ще не все. Пункт 22 Інструкції зобов’язує надавача платіжних послуг отримувача «під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією […] перевірити в платіжній інструкції відповідність:

…Номера рахунку отримувача та коду отримувача [коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з ЄДРПОУ/реєстраційного номера/РНОКПП або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган, який контролюється, і мають відмітку в паспорті)] або унікального ідентифікатора отримувача".

Ба, більше — вся інформація, яку банк отримувача має перевірити, «визначається надавачем платіжних послуг отримувача», тобто банком, куди прийшли гроші. А отже, вимоги різних банків до платіжних документів можуть не збігатися.

Пункт 23 Інструкції також наголошує: «Надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише в разі відповідності інформації, […], тій інформації про отримувача, що зберігається в цього надавача платіжних послуг».

Скоріш за все, ви вже заплуталися… Однак це ще далеко не всі причини, чому кошти «губляться» по дорозі від платника до отримувача: банальна помилка в реквізитах, невідповідне або підозріле призначення платежу, клієнт перебуває у санкційному списку РНБО, або ж його дані сходяться з цими даними, не збігаються правила банку платника і банку отримувача тощо.

Причин насправді безліч. Тому не будемо перераховувати всі можливі варіанти того, чому кошти не потрапили туди, куди вони призначалися. Зосередимося на тому, що робити в такому випадку.

Ціла низка пунктів (пп. 24−32) цитованої вище «Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг» регламентують порядок дій банків у разі, якщо вони не можуть зарахувати кошти на рахунок отримувача негайно.

Головне, що стосується ситуації, яку ми розбираємо — кошти не загубилися. Вони тимчасово зараховані на спеціальний рахунок у банку отримувача платежу, де зберігатимуться не більше чотирьох днів — саме у такий термін банк має з’ясувати незрозумілі йому обставини.

Для цього він має звернутися до банку платника з відповідним запитом. Якщо необхідні для банків факти з’ясувати не вдалося — кошти мають повернути платнику.

Однак це теорія. А на практиці до всього цього додаються як прості технічні збої, так — що куди важливіше — звичайнісінький людський фактор.

Тому, щойно з’ясувалося, що перераховані гроші не потрапили туди, куди мають потрапити, радимо негайно звертатися до банку.

Робити це «з двох сторін» — як платнику, так і отримувачу, байдуже — один у них банк чи різні. Однак не забувайте — ваші претензії мають містити чітку інформацію: коли, кому, де і за що було перераховано кошти; відповідні реквізити; суми тощо. У всіх банках, які цінують свою репутацію і клієнта, працюють цілодобові «гарячі лінії», і більшість проблем можна вирішити за їхньої допомоги.

Якщо ж питання все-таки вирішити не вдалося, то є «гаряча лінія» Національного банку, який здійснює нагляд за діяльністю банків та небанківських фінансових установ, і має втрутитися у ситуацію.

Якщо ж і це не допомогло, то тут шлях, на жаль, лише один — кваліфіковано складена претензія до банку на адресу його центрального офісу. Та якщо й це не допомогло — судовий позов. Однак це вже інша історія й тут все індивідуально.