Північна Корея. Економічна формула диктатури

Так, 15 серпня 1948 року на південній частині, що перебувала під егідою США, була проголошена Республіка Корея. Комуністи ж свою частину контролю 9 вересня того ж року прозвали Народною Демократичною Республікою Корея. Але жодну зі сторін не влаштовував такий розподіл. Почалися сутички, які зрештою переросли в Корейську війну. КНДР напала на Південну Корею, назвавши це Вітчизняною визвольною війною.

Де-факто Корейська війна тривала з 25 червня 1950 до 27 липня 1953 року, але де-юре вона триває досі. Дві молоді держави розділили по 38-й паралелі 4-кілометровою завширшки демілітаризованою зоною, що розтягнулася на 241 км через увесь півострів.

Доступна також відеоверсія цього матеріалу 👇

Кореї почали розвиватися. Очевидно, що вектор розвитку відповідав спрямуванню їхніх патронів, хоча обидві країни були максимально імпортоорієнтовані. Це й не дивно, адже після Корейської війни в обох Кореях були зруйновані понад 80% промислової та транспортної інфраструктури, а також половина всього житлового фонду.

Але якщо капіталістичний Південь забезпечував ввезення необхідних товарів завдяки ринковій моделі економіки, то Північ у питанні поставок орієнтувалася на ідеологічні зв’язки насамперед з СРСР і його сателітами.

Економіки обидвох Корей початково спиралися на позики, здебільшого невигідні за умовами. Але поки москва вважала за доцільне утримувати форпост на Корейському півострові, Північна Корея отримувала необхідне обладнання, а її борги періодично списувалися. Окрім того, радянська влада продавала північним корейцям нафту та стратегічні товари за зниженими цінами.

Водночас КНДР багато будувала. Проте не того, що потрібно, а того, що хотілося. Це ж поглиблювало кризу, бо як тільки поставки з-за кордону припинилися, промисловість Північної Кореї зупинилася.

Радянський Союз, який на межі свого існування все сильніше відчував наслідки Холодної війни, забажав, щоб КНДР розраховувалася з ним не за пільговими цінами, а за ринковими. Імпорт з СРСР до Північної Кореї скоротився до 75%, найбільший удар припав на енергоносії.

І ось війна у Перській затоці (2 серпня 1990 – 28 лютого 1991 року) сформувала остаточний світовий устрій, а з ним – поняття «країни-вигнанниці». У цьому списку опинилася і КНДР.

Як розвалився Радянський Союз, москва зажадала від північних корейців валютних розрахунків за встановленими міжнародними цінами. Зрозуміло, що Пхеньян не міг дозволити собі таку розкіш, тож до 1992 року експорт нафти до КНДР впав до 30% від наявного обсягу, а це призвело до заморозки більшості будівництв у країні.

Хмизу в огонь підкинув Борис Єльцин: у листопаді 1992 року він відвідав Сеул – столицю Південної Кореї, де, за свідченнями очевидців, наговорив багато неприємного в бік КНДР, зокрема й про те, що співпраця між країнами вичерпана.

З 1994 до 1998 року Північна Корея потерпала від голоду, який забрав життя 240-420 тис. людей. Його причиною зокрема став брак нафтопродуктів, які не можна було більше закуповувати за пільговими цінами, адже це вплинуло на хімічну промисловість, що випускала добрива. Немає добрив – поганий врожай.

У цей же час, а саме після смерті Кім Ір Сена, в країні впроваджується нова політика – сонгун, тобто «Армія передусім».

Пропагандистський плакат в Північній Кореї. Напис корейською: «Хай живе велика перемога сонгун». Фото: Mark Fahey/CC BY 2.0

Це панівний принцип у політичній, економічній та ідеологічній системах КНДР, який віднайшов відповідне місце в умовах чучхе – державної ідеології, розробленої Кім Ір Сеном замість «імпортного марксизму». Концепція чучхе полягає в тому, що всі питання мають вирішуватися виключно з опорою на власні, внутрішньодержавні сили та можливості.

«На відміну від капіталістичної економіки, що прагне прибутку, головною метою соціалістичної самостійної економіки є задоволення потреб країни та населення», – так формулював економічну модель Кім Ір Сен.

Але ідеологія ідеологією, а торгувати треба, бо, спираючись на власні сили, потреби країни та населення ніяк не задовольнити, особливо, коли в країні на першому місці стоїть армія.

Перебуваючи в максимальній ізоляції, Північна Корея вела та веде зовнішню торгівлю. Після розвалу СРСР місце головного торговельного партнера посів Китай. Тамтешній комуністичний режим підтримує «молодшого брата», відправляючи через Жовте море добрива, нафтопродукти, а головне – провізію.

Натомість Північна Корея поставляє сталь і корисні копалини, насамперед залізну руду й антрацит, морепродукти, продукцію легкої промисловості, зокрема одяг, товари традиційної медицини, як, наприклад, женьшень.

Але одна із найважливіших експортних статей – люди. До 2017 року, поки ООН не заборонила експорт робочої сили, на китайських підприємствах працювали близько 20 тис. північних корейців. Ця практика попри заборону продовжується досі, проте в менших масштабах.

Такі робітники традиційно віддають 50% своєї валютної зарплати державі. З січня 2022 року КНДР вимагає більше «оскільки ситуація в країні важка через COVID-19». Через це у експортованих робітників часом залишається менше 300 юанів (приблизно 44 дол. станом на 19 квітня 2023 року. – Ред.).

І ще цікавинка: згідно з даними Observatory of Economic Complexity, 2018 року експорт товарів з Північної Кореї становив 291 млн дол. Практично 11% цієї суми складали годинники та їхні складові. Уся ця продукція була експортована до Китаю.

Так, КНДР виробляє годинники, щоправда про це виробництво відомо вкрай мало. Наприкінці 70-х у пхеньянському кварталі Моранбонг збудували годинникову фабрику, для якої придбали дороге швейцарське обладнання. Швейцарці навіть заплатили відкат північнокорейським чиновникам, але обладнання виявилося застарілим, хоч і зі швейцарською точністю.

Годинники Moranbong в колекції Томохіко Кавагуті, професора університету Ніхон в Сідзуока, Японія. Фото: The New York Times

Провідні центри китайсько-північнокорейської торгівлі розташовані в прикордонних містах Шеньян і Даньдун (китайська провінція Ляонін). Саме тут сконцентровані фірми, через які йде легальна торгівля. Тут же базуються і картелі, які займаються контрабандою.

КНДР активно виробляє та продає наркотики – героїн, опіум, метамфетамін. Лабораторію з виготовлення мету, за словами одного з високопосадовців-перебіжчиків, допомагали організувати закордонні спеціалісти, яких він особисто привіз до країни. Виручені ж за наркотики долари вважалися подарунком Кім Чен Ину.

Також КНДР активно торгує зброєю. У Сомалі, Ефіопії, Еритреї дуже популярні боєприпаси й амуніція північнокорейського виробництва. КНДР продає зброю і Ірану – їхні угоди ні для кого вже не секрет з 80-х років. Серед поставок Тегерану свого часу були не тільки балістичні ракети, а й мінісубмарини та підводні апарати спеціального призначення.

У звітах ООН також фігурують інші країни, до яких КНДР продає зброю – Сирія, М’янма, Судан, Лівія.

У січні 2023 року США звинуватили Північну Корею в тому, що вона постачає зброю та боєприпаси для допомоги росії у війні проти України. І хоч погоди на фронті це не робить, такі продажі відкривають нове надходження доходів для ізольованої країни, що може підштовхнути до зростання її застійну економіку.

«Північна Корея має як економічні, так і політичні стимули для постачання зброї в росію, і вони можуть бути взаємопов’язані», – каже політологиня Rand Corp. Наоко Аокі.

За її словами, потреба КНДР у твердій валюті є найочевиднішою економічною причиною, але Пхеньян може отримати компенсацію іншими способами, включно з постачанням палива.

У Білому домі переконані, що росія хоче розраховуватися за зброю продовольством.

«Ми, як і раніше, стурбовані тим, що Північна Корея буде надавати подальшу підтримку військовій операції росії проти України. У нас є інформація, що росія активно прагне отримати додаткові боєприпаси від Північної Кореї», – заявив наприкінці березня координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США Джон Кірбі.

Як не дивно, КНДР торгує і з Південною Кореєю – вона на другому після Китаю місці за обсягом торгівлі. У 2015 році він становив майже 3 млрд дол. Але згодом більшу частину зв’язків згорнули через санкції і військові інциденти, тому до 2021 року торговельний оборот між країнами скоротився до 1 млн дол.

Що цікаво, часто південнокорейські товари постачаються через Китай і за документами проходять як китайські. В обох урядах знають про це, але заплющують очі.

Також Північна Корея торгує з Євросоюзом. У 2021 році обсяг торгових операцій між ними склав 1 млн євро.

А ще у списку торговельних партнерів КНДР значиться Білорусь. За білоруські трактори та машини Пхеньян постачає запчастини, електричні конденсатори та транзистори.

В КНДР існує армія хакерів, яку почали формувати за наказом Кім Чен Іра з 80-х років. Саме він закликав готуватися до кібервійни.

За різними даними, північнокорейські хакери можуть бути причетні до кібератак на Sony Pictures у 2014 році, а також на Національну службу охорони здоровʼя та інші організації Великої Британії у 2017 році.

У 2016 році північнокорейські хакери спланували рейд на Центробанк Бангладеш. Але операція пішла не за планом і їм вдалося викрасти замість запланованого мільярда доларів лише 81 млн дол.

Щоб вивести гроші кіберзлочинці використовували підроблені банківські рахунки, благодійні організації, казино і широку мережу спільників.

У 2021 році, який вважався найуспішнішим для північнокорейських хакерів, кіберзлочинці здійснили щонайменше сім атак на криптовалютні платформи та вкрали майже 400 млн дол. Утім, успіх вдалося примножити.

Згідно зі звітом американської аналітичної компанії Chainalysis, що спеціалізується на блокчейні, торік криптохакери вкрали рекордні 3,8 млрд дол. Більшість цієї суми – 1,7 млрд дол. припадає саме на хакерів з КНДР, зокрема на кіберзлочинний синдикат Lazarus Group, який працює на уряд.

Північна Корея все більше покладається на хакерство для фінансування своїх ракетних програм і програм з виробництва ядерної зброї, враховуючи скорочення публічно оголошеної торгівлі через санкції та ковідні обмеження.

«Не буде перебільшенням сказати, що злам криптовалют – це значна частина економіки країни», – стверджують у Chainalysis.

Усі диктатури подібні між собою: говорячи з високих трибун про вище благо для народу, яке ось-ось настане, панівний режим ставиться до цього самого народу лише як до засобу задля досягнення своїх корисних цілей. І виходить, що не держава для народу, а народ для держави.

У травні 2021 року Кім Чен Ин похвалив «десятки юнаків і юначок», які «зголосилися» попрацювати у «складних галузях, що вимагають ручної праці» – у вугільних шахтах і на фермах. Відповідна публікація була розміщена в газеті «Родон сінмун» (Робітнича газета. – Ред.), що належить Трудовій партії Північної Кореї.

Там ішлося про «невловний духовний світ», яким володіє лише хоробра північнокорейська молодь. Вік молоді не уточнювався, але на світлинах із заходу видно, що здебільшого це неповнолітні діти.

Державний департамент США у своєму звіті 2020 року прямо звинуватив Пхеньян у використанні найгірших форм дитячої праці. Згідно з даними американських правозахисників, дітей 16-17 років примусово залучають до будівельних бригад, де ті потерпають від фізичних і психологічних травм, недоїдання, виснаження та затримки росту.

Наприкінці 2016 року британське видання Mirror опублікувало відео, як північнокорейських школярів із бідних сімей замість навчання змушують безкоштовно по 10 годин на день працювати на ремонті залізничних колій.

Діти ремонтують колію. Кадр з відео, опублікованого британським виданням Mirror

А ще в КНДР є так званий загін задоволень – Кіппимчо. Це група близько з 2 тис. жінок і дівчат віком від 13 до 40 років (або ж від 18 до 25 років), які утримуються лідером Північної Кореї з метою надання задоволень, зокрема сексуальних, і розваг вищим чинам Трудової партії Кореї і членам їхніх сімей, а також особливим гостям.

Уперше про цей загін заговорила активістка організації «Міжнародний жіночий голос» Цзі Сунь Чжун під час свого виступу на засіданні Комісії з прав людини ООН у квітні 2004 року. За її словами група Кіппимчо була заснована ще в часи Кім Ір Сена – у 1978 році.

За словами Цзі Сунь Чжун дівчата з усієї країни набираються до групи відповідно до критеріїв, визначених урядом. Один з них – цнота. Зрозуміло, що відмовитися від участі неможливо.

Після відбору дівчата проходять період суворого навчання, декотрих з них посилають за кордон для навчання технікам масажу.

При досягненні 22-25 років дівчата зазвичай вибувають із загону задоволень, після чого нерідко стають дружинами північнокорейської еліти, причому їхній колишній статус тримається в секреті.

Північна Корея не публікує економічну статистику з середини 60-х років минулого століття. Її економічні показники визначаються ззовні, зокрема спеціальною командою з Південної Кореї.

Щоб побачити картину в цілому, фахівцям доводиться збирати інформацію з різних південнокорейських міністерств, науково-дослідних інститутів і приватних організацій. Спеціалісти уважно вивчають навіть супутникові знімки.

«У нас є комп’ютерна програма, яка визначає ВВП Південної Кореї на основі всіх відповідних економічних даних. На її базі ми розробили версію для економіки Північної Кореї», – розповідає Чо Те Хен, який очолює команду економістів, що слідкує за економікою КНДР.

Оцінювальні дані про ВВП Північної Кореї публікуються раз на рік. Так, за словами Чо Те Хена, у 2020 році КНДР переживала економічне скорочення на 4,5% в порівнянні з минулим роком, 2019-го – зростання на 0,4%. У 2021 році північнокорейська економіка скоротилася, на 0,1%.

Економіст порівнює економічний розвиток Північної Кореї останніх років зі сходами вниз, де після різкого зниження настає стагнація, подальше зниження і нульове зростання.

Зараз ВВП КНДР оцінюють приблизно в 1 тис. дол. на душу населення, хоча в тому ж 2014 році ця цифра була вдвічі меншою – 507 дол. Але такі обчислення робити вкрай важко, зокрема через неможливість точно визначити паритет купівельної спроможності.

Для порівняння ВВП на душу населення Південної Кореї станом на 2021 рік – 32 тис. 731 дол. В Україні ця цифра того ж року складала 14 тис. 330 дол., а 2022-го з об’єктивних причин впала до 4 тис. 830 дол.

ВВП Китаю на душу населення того року досяг 85 тис. 698 юанів, що станом на 19 квітня дорівнює 12 тис. 435 дол.

Південна Корея готова допомагати своїй північній сестрі, але для цього вона має відкритися та позбутися ядерної зброї. Власне, через неї КНДР і потерпає від санкцій цивілізованого світу з 2006 року – 9 жовтня Північна Корея провела своє перше випробування ядерної зброї. І відтоді, поки малолітні діти працюють на шахтах і ремонтують колії, а тисячі людей помирають з голоду, КНДР постійно посилює свій ядерний арсенал, готуючись до війни з капіталістичним світом.