0 800 307 555
0 800 307 555

Національна стратегія розвитку фінансової грамотності: що планують

Розглянемо кілька прикладів, щоб оцінити, наскільки це важливо та які підходи спрацювали

В Україні розробили Національну стратегію розвитку фінансової грамотності до 2030 року, спрямовану на підвищення фінансової обізнаності населення. Ініціатор — Національний банк України. Реалізація Стратегії фінансової грамотності має п’ять стратегічних напрямків, кожен з яких має певну мету. Розглянемо їх детально.
Зміст

Створено міжвідомчу робочу групу, до якої увійшли також представники Міністерства освіти і науки України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Міністерства економіки України, Міністерства цифрової трансформації України та Державної установи «Офіс з розвитку підприємництва та експорту» .

Якщо попередніми роками у фокусі уваги були діти та молодь — українці з найнижчим рівнем фінансової грамотності, то в новій Стратегії фінансової грамотності додатковий акцент робитимуть на роботі з підприємцями та дорослим населенням. Зокрема, з ветеранами, внутрішньо переміщеними особами (ВПО) та людьми старшого віку.

Мета № 1. Якісна базова фінансова освіта

У рамках виконання цієї мети заплановано заходи щодо підвищення фінансової грамотності для дошкільнят, школярів та студентів. Розроблятимуться різноманітні доступні навчальні ресурси (насамперед у мережі Інтернет) та осучаснення навчальних програм.

Важливим завданням у рамках цієї мети є також побудова спільноти педагогів — експертів з фінансової грамотності, що, зокрема, допоможе якісно розпочати виклад нового обов’язкового курсу «Підприємництво та фінансова грамотність» з 2025 року у 8-х класах та з 2026-го до 9-х класах у всіх школах України.

Мета № 2. Відповідальне фінансове життя

Виконання цієї мети спрямоване на підвищення фінансової грамотності дорослого населення.

Для виконання цього завдання під час реалізації Стратегії фінансової грамотності створюватимуться навчальні ресурси для підвищення фінансової компетентності на різних етапах життя, ефективного управління особистими фінансами в кризових умовах, для підвищення поінформованості про економіку, фінансові продукти, права та обов’язки споживачів фінансових послуг.

Мета № 3. Фінансово обізнані підприємці

Одним із першочергових завдань у рамках реалізації мети № 3 є розробка рамки фінансових компетентностей українських підприємців.

Заплановані заходи, націлені на зростання обізнаності підприємців-початківців та представників малого бізнесу про фінансові послуги та інструменти ринків капіталу, акуратне та обережне використання яких сприятиме розвитку бізнесу.

Мета № 4. Просунута цифрова фінансова грамотність

Ця мета посідає чільне місце у Стратегії фінансової грамотності. У рамках її реалізації заплановано розробку навчальних матеріалів та проведення заходів з метою підвищення поінформованості про цифрові фінансові послуги, платіжну безпеку та захист від кібершахрайства.

Особлива увага приділятиметься розвитку інтерактивних цифрових інструментів удосконалення фінансових компетентностей.

Мета № 5. Сприятлива екосистема для розвитку фінансової грамотності

У цьому випадку йдеться про розвиток екосистеми фінансової грамотності в Україні, налагодження співпраці як усередині країни, так і з представниками міжнародних організацій та інших країн.

У дорожній карті Стратегії фінансової грамотності за першими чотирма цілями передбачено моніторинг рівня фінансової грамотності різних цільових груп та проведення опитувань.

Отримані результати будуть використані як основа для якісного поновлення Стратегії з урахуванням поточних тенденцій та актуальних потреб.

Для самостійного виявлення українцями прогалин у фінансових знаннях та навичках розроблятимуться спеціальні онлайн-інструменти.

Ще однією ключовою лінією дорожньої карти з різних стратегічних цілей є робота над мотивацією та зміною ставлення населення до вирішення фінансових питань, що передбачає формування продуманої фінансової поведінки.

Природно, що Україна далеко не перша країна, яка ставить амбітні цілі підвищення рівня загальної фінансової грамотності населення. Подібні заходи щодо вивчення рівня фінансової грамотності та його підвищення проводились і в інших країнах. Розглянемо кілька прикладів, щоб оцінити, наскільки це важливо та які підходи спрацювали.

Досвід Австралії

Австралійський уряд запустив національну програму підвищення фінансової грамотності ще 2004 року.

Вона включала створення Фонду фінансової грамотності. Фонд створив освітній сайт «Розуміння грошей». Також австралійський уряд розробив низку програм, щоб покращити фінансову грамотність населення за категоріями, особливо молоді та громадян, які мешкають у віддалених місцях.

Так, були запропоновані конкретні кроки:

  • створення наочних сайтів для підвищення фінансової грамотності як дітей та молоді, так і дорослого населення;
  • підвищення фінансової грамотності шляхом створення як безкоштовних, так і платних курсів на базі університетів та місцевих громадських організацій;
  • створення порталу для професіоналів, набір волонтерів з метою підготовки їх до навчання населення основ фінансової грамотності;
  • запровадження посади австралійського омбудсмена з фінансової грамотності;
  • розробка програм від Австралійської асоціації банків.

Результати впровадження австралійської програми підвищення фінансової грамотності вражають. За даними порівняльного соціологічного дослідження міжнародної програми з оцінки освітніх досягнень учнів PISA (Programme for International Student Assessment), проведеного в 2018 році, Австралія займає одну з лідируючих позицій за рівнем фінансової грамотності.

Досвід США

США мають багатий досвід у сфері підвищення фінансової грамотності населення. Ще 2002 року казначейство США заснувало Бюро з фінансових підрозділів (Office of Financial Institution, OFI).

У співпраці з конгресом США була заснована Комісія з фінансової грамотності та освіти (Financial Literacy and Education Commission, FLEC).

Крім того, у США з 1995 року діє Коаліція Jump$tart із забезпечення індивідуальної фінансової грамотності, яка надає допомогу молоді віком до 19 років.

Основні засади програми підвищення фінансової грамотності у США:

  • упор на індивідуальний підхід;
  • створення телефонних ліній із фінансових питань;
  • прищеплення дітям у школах фінансових навичок.

У США також прийнято влаштовувати в університетах особливі фінансові центри, де студенти можуть отримати інформацію, необхідну їм для фінансових операцій як протягом навчання, так і після випуску.

У результаті США досягли великих успіхів у цьому напрямі. В результаті дослідження, проведеного Коаліцією Jump$tart у 2010 році, виявлено, що всього 21 штат потребує запровадження особливої, фінансової освіти.

Досвід Бразилії

Програми підвищення фінансової грамотності активно впроваджуються не лише в розвинених, а й у країнах, що розвиваються. У цьому контексті дуже цікавим є досвід Бразилії.

Уряд цієї країни зробив ставку саме на державні програми в цій галузі, при цьому особливе місце приділяється роботі з молоддю.

На державному рівні діє Національна стратегія підвищення якості фінансової освіти (ENEF — Estratègia Nacional de Educação Financeira), розроблена спеціальною робочою групою, до складу якої увійшли представники органів державної влади (комітету з регулювання фінансових ринків, міністерств освіти, юстиції, соціального захисту), а також співробітники найбільших банків та кредитних організацій країни.

На момент розробки програми ENEF близько 82% жителів Бразилії не знали точного відсотка за своїми кредитами, а 87% або взагалі не мали заощаджень, або мали їх у недостатньому обсязі.

Особливість цієї програми у тому, що вона мала охопити не певну категорію громадян, а більшість суспільства.

Одним із напрямів ENEF було підвищення фінансової грамотності школярів. Пілотний проект, запущений у 2010 році, охоплював 30 тисяч учнів у всій країні. Пізніше його запровадили в 212 тисячах шкіл по всій країні.

Від 2020 року бразильський уряд зобов’язав школи включити до навчальної програми основи фінансової освіти. Довгострокова мета нововведення — посилення економіки країни.

***

Як бачимо, Україна має з кого брати приклад і у кого вчитися. Не треба винаходити велосипед, достатньо вивчити досвід інших та взяти його на озброєння.