Виклики для української економіки

Війна в Україні принесла не лише гуманітарні, а й серйозні економічні виклики. Зокрема, високий рівень безробіття, інфляція та залежність від міжнародної допомоги стали головними факторами, що впливають на стабільність економічної ситуації. Однак кожен з цих аспектів має свої особливості, а отже потребує окремої уваги та стратегічного підходу до вирішення.

В умовах, коли більшість проблем мають глобальний контекст, важливо чітко розуміти, як ці фактори впливають на сьогодення України та її майбутнє.

«Коли у нас багато людей через початок повномасштабної війни стали вимушеними переселенцями або взагалі виїхали за кордон, проблематично знайти людей на певні робочі місця. Тобто тут проблема не в безробітті, проблема в пошуку людей — вакансії є, немає ким їх заповнювати», — каже Іван Ус.

Це проблема, за його словами, лише посилиться після завершення війни, оскільки багато чоловіків поїдуть до своїх родин за кордон після завершення воєнного стану.

Олег Пендзин, з іншого боку, підкреслює, що в Україні є структурне безробіття, пов’язане з великим дефіцитом робітничих спеціальностей.

«За розрахунками Міжнародної організації праці, в Україні 2 млн безробітних — це приблизно 14% працездатного населення. Проблема полягає в тому, що в нас безробіття структурне — існує величезний надлишок і купа заяв про пошук роботи від економістів, юристів, журналістів. Водночас є шалений дефіцит людей робітничих спеціальностей. Ви не знайдете ані інженерів, ані конструкторів, ані станочників, слюсарів чи водіїв великовантажних автомобілів. Їх немає», — зазначив експерт.

Він також проаналізував демографічні показники: «В Україні до повномасштабної війни населення становило близько 37 млн. Офіційно виїхало 6,8 млн. Тобто сьогодні в Україні приблизно 30 млн. З цих 30 млн у нас 10,2 млн пенсіонерів і до 6 млн дітей. Тобто формально працездатного населення до війни було 18 млн, зараз — 13».

Підрахунки Міжнародної організації праці загального обсягу кількості безробітних і підрахунки офіційно зареєстрованих безробітних у відділах зайнятості не сходяться, наголосив Пендзин.

«Офіційно зареєстрованих у відділах зайнятості близько 95 тисяч. Тож у нас приблизно 6,5 млн людей — це ті, що офіційно рахуються і платять єдиний соціальний внесок. 3 млн — державні службовці та бюджетники, зокрема мобілізовані й ті, хто отримує заробітну плату як військовослужбовці. Якщо це все скласти, то виходить ще й певний прошарок людей, які формально зайняті, але які не платять ЄСВ, це тіньова економіка. За попередніми розрахунками, вона становить приблизно 37% від ВВП, але ніхто чітко не може назвати цифру», — розповів експерт.

За його словами, для того, щоб говорити про відновлення України, нам, за розрахунками Міністерства економіки, потрібно додатково 4−4,5 млн працездатного населення: «Виїхало до 7 млн, з них 4,5 млн працездатного населення. Тобто якщо говорити про необхідність відновлення економіки, ті 4,5 млн працездатного населення теоретично мали б повернутися до України. Але серед тих, хто виїхав як біженці, тобто отримали статус тимчасового захисту в країнах Європейського Союзу чи в Америці, 30% повертатися не будуть. Вони працевлаштувалися, влаштували дітей. Ще 30% вагаються і приблизно 30% підтверджують, що вони готові повернутися».

Пендзин наголошує, що, як правило, серед працездатного населення готові повернутися ті, хто не знайшов роботу. Або ж ті, хто «сидячи на соціалці» в Європі, віддалено працює в Україні.

Експерт також навів приклад прецеденту, як бізнес розв’язує проблему з нестачею робочої сили: «На Закарпатті створена меблева фабрика, де офіційно власники подали у територіальні міграційні служби заявку щодо дозволів на роботу 150 трудовим мігрантам з Бангладешу».

Пендзин продовжує: «Україні для того, щоб забезпечити внутрішній ринок праці, треба щороку завозити 450 тис. трудових мігрантів».

Щодо якості життя, експерт наголошує, що в Європі вона вища просто через те, що співвідношення доходів й продовольчого кошика інакше: «Наприклад, на харчі європейська сім’я витрачає від 12 до 18 відсотків свого бюджету, а в Україні — 50. На культуру і відвідання заходів в Європі сім’я витрачає 6,5−7 відсотків бюджету, в Україні — 0,5%. На подорожі та готелі — 11% в Європі, в Україні — 0,1%».

Економіст зазначає, що якість життя — це ті речі, які вам дозволяють жити ширшим колом, аніж поїсти, доїхати на роботу, заплатити комуналку. «Тобто якість життя передбачає певні додаткові видатки, пов’язані з вашою самореалізацією як особистості. В Європі доволі велика частка йде на освіту — до 12% сімейного бюджету, у нас — менш як 1%», — зазначив економіст.

Тож є нюанси, які будуть досить серйозно ускладнювати процес повернення українців з Європейського Союзу. Особливо тих, хто вже працевлаштований, знайшли себе.

Іван Ус зазначив, що інфляція в Україні зростає через проблеми в логістиці товарів, що спричиняє їхню нестачу, а також через очікуване просідання національної валюти. Це негативно впливає на інфляцію, адже зростання цін на окремі товари та тарифи веде до загального росту інфляційних процесів.

«Згадаємо бюджет України, в якому середній курс на поточний рік закладений на позначці 45 гривень за долар. При тому, що зараз й 42 гривень немає. Та коли закладається зазначений курс, відповідно на ринку є очікування, що середній курс таким й буде. Якщо середній буде 45, це означає, що можемо завершити рік на позначці ~ 47 гривень за долар. Якщо, звісно, не буде переглядатися цей бюджет. А я думаю, що його в другій половині поточного року переглянуть», — стверджує Ус.

Є тиск власного очікування бюджету, є тиск, який також впливає на інфляцію — це негативне сальдо зовнішньої торгівлі, наголошує експерт.

«Минулого року негативне сальдо становило майже 29 млрд доларів. Тобто ми більше витрачали валюти, аніж отримували за наш експорт. Порівнюючи два місяці поточного року і два місяці 2024 року, це негативне сальдо ще вище. Це, безумовно, негативний момент, який, як на мене, впливає також на пришвидшення інфляції», — зауважив Іван Ус.

Олег Пендзин також зазначає, що інфляція в Україні перевищила прогнози й досягла 13,4%: «Основна причина цього — поганий врожай 2024 року, обстріли критичної інфраструктури та підвищення заробітної плати у виробничих спеціальностях, що є необхідним для утримання працівників на робочих місцях», — каже Пензин.

Він звертає увагу на те, що в умовах заморожених соціальних стандартів рівень доходів не зростає й це призводить до падіння реальних доходів населення.

«Інфляція — це одна частина. Друга частина — це зростання доходів. Якщо інфляція 13% і ваші доходи зросли на 20%, то ваша якість життя збільшилася на 7%. А якщо у вас інфляція 13,4%, а в країні заморожені соціальні стандарти — не росте ані прожитковий мінімум, ані мінімальна заробітна плата. У вас знижують реальні доходи. Але ж ви їсте не гривню, а умовний буханець хліба», — наголосив експерт.

Він продовжив: «Коли починають обговорювати інфляцію, всі кажуть, що ціни ростуть. Але це лише одна сторона питання. Немає значення, які товари зростуть в ціні. Мене набагато більше цікавить, скільки моя сім’я умовно зможе собі дозволити витратити на харчі. У нас 50% йде на харчі, 28% — на комірне, приблизно 9−10% — на транспорт-зв'язок. Залишається 10% сімейного бюджету, який розподіляється, умовно, у людей старшого віку на медикаменти, у людей молодшої соціальної групи — на одяг. Подорожі — 0,1%, освіта — 1%, культурні заходи — 0,6%».

Тобто, наголошує економіст, головна проблема завжди — це проблема співвідношення доходів і видатків.

«В Польщі вартість продовольчого кошика така сама, як в Україні. А середня заробітна плата в Польщі в три рази вища. В Україні — трохи понад 500 доларів на місяць, в Польщі — 1600 доларів», — додав він.

Іван Ус вважає, що в питанні девальвації гривні закладений дуже песимістичний сценарій: «Думаю, що він не відбудеться. Тому що, по-перше, ми бачимо, що у долара є також проблеми на світовому ринку. І хоч це, підкреслюю, не стільки зміцненням гривні, скільки проблеми долара, але, однак, це також впливає на курс національної валюти».

Друге, це надходження до України зовнішньої допомоги.

«Тобто, коли гроші приходять, більше валюти стає в державі. Відповідно, це позитивно впливає на зміцнення курсу національної грошової одиниці», — акцентував експерт.

Олег Пендзин наголосив, що сьогодні валюту на міжбанківському ринку продає лише Національний банк України: «Нацбанк — учасник валютного ринку та водночас регулятор, який визначає правила гри. Тобто несподіванок не може бути».

«Нацбанк буде свідомо тримати трохи менший курс. На мою думку, середньорічний буде приблизно 43−44 грн. Але в кінці року, напевно, 46−46,5. НБУ буде потихеньку девальвувати гривню, йдучи назустріч Міністерству фінансів. Тому що Мінфіну вигідно, щоб гривня була слабша», — вважає експерт.

Він наголосив, що в Україні сьогодні всі соціальні видатки фінансуються шляхом макрофінансової допомоги: «Фінансування соціальних видатків здійснюється в гривні, а макрофінансова допомога приходить в доларах та євро. Тобто, Мінфіну вигідно, щоб за свій умовний долар отримати більше гривень, щоб курс був слабший. Мінфін хоче, щоб курс був 47−48. Нацбанк відповідає за інфляцію. Тобто, ця ситуація, коли інфляція становить 13,4%, примушує Нацбанк укріплювати обмінний курс. Примушує розв’язувати питання щодо підвищення ставки рефінансування (зараз 15,5), робити гроші дорожчими».

Якщо Нацбанк випустить валютний курс так, як цього хоче Мінфін, то інфляція завалить за 20% річних, коментує Пендзин: «Нацбанк сьогодні, по суті, сидить на двох стільцях. З одного боку, він має зробити приємно Мінфіну, тому що це передбачено в соціальних видатках, а з іншого, його підтискає інфляція. Тому ніяких несподіванок з валютним курсом не буде. Я думаю, буде невеличка девальвація, але десь так, щоб менше було, ніж 45 гривень за долар середньорічного курсу».

Хоча було досягнуто успіху у реструктуризації боргів, проблема все одно залишатиметься актуальною: «Ризик буде постійно присутній і Україні необхідно підтримувати гарні відносини з країнами, які надають допомогу, щоб мати можливість розв’язувати боргові питання», — каже Іван Ус

Також він наголошує, що Україні важливо не втратити підтримку з боку США, яка є критичною для економічної стабільності: «Заяви США з приводу того, що те, що нам давалось на грантовій основі, хочуть переглянути та вважати, що це є боргом України, нас не влаштовують. Тому Україні слід також постійно тримати на контролі наступне питання — те, що ми отримали безкоштовно, може виявитися платним».

По-перше, зауважив Іван Ус, не слід цього допустити, але все ж таки проробляти сценарій — що буде, якщо за цієї умови Україна втратить взагалі будь-яку підтримку з боку США. А для нас вона важлива з погляду впливу Сполучених Штатів на провідні міжнародні фінансові інституції, допомога яких дуже потрібна Україні, наголосив експерт.

Олег Пендзин зазначив, що ризик проблем з обслуговуванням державного боргу вже є: «Ми знаходимося в реструктуризації зовнішніх боргів. Практично відмовилися від фінансування всіх європейських фондів, які мала Україна до початку активної фази бойових дій. По суті, Україна сьогодні в технічному зовнішньому дефолті».

Україна реструктуризувала всі свої борги та перенесла їх на 2027 рік, каже Пендзин. Він називає два напрямки, з яких Україна бере гроші: «Напрямок перший — це коли Україна допускає облігації й продає їх на зовнішніх ринках та отримує гроші відповідно до попиту і пропозиції на зовнішніх ринках. Є ситуація, при якій Україна отримує гроші як суверен, тобто від Міжнародного валютного фонду і від наших партнерів у вигляді макроекономічного фінансування. Макроекономічне фінансування лишилося, воно не пов’язане з рейтингами країни як суверена. Наша співпраця з Міжнародним валютним фондом поки продовжується. Тому тут питань немає».

«Внутрішні борги — це воєнні облігації. В основному ОВДП в гривні. Надрукувати гривню, щоб погасити ці заборгованості, держава може завжди й дуже легко. Інша справа, що це може обвалити курс, тому вона дуже обережно зараз це питання вирішує. Сьогодні загальний обсяг українського боргу наближається до 100% від ВВП. Для такої економіки, як в України, це погано. Але варіантів інших немає, тому що ми фінансуємо макрофінансовою допомогою всі соціальні видатки. А це 1,6−1,7 трлн на рік. І взяти ці гроші немає звідки», — зазначив Пендзин.

Іван Ус висловлює впевненість, що навіть без допомоги США економічна підтримка України залишатиметься, адже країни Європейського Союзу та інші держави, зокрема Японія та Канада, продовжать допомагати Україні.

Експерт пояснює: «Є Європейський Союз, Велика Британія, Норвегія, Японія, Південна Корея, Канада, Австралія, Нова Зеландія — країни, які так чи інакше будуть допомагати Україні. Дехто з ідеологічних міркувань, як Японія. Дехто, тому що росія — союзник супротивника, як для Південної Кореї. А дехто — тому що буде відчувати, я маю на увазі Європейський Союз, що якщо Україна не втримається, то війна прийде до них».

Тому, якщо з військовою складовою без США важко буде допомагати Україні, то принаймні економічно вони знайдуть необхідні кошти, вважає Іван Ус.

«Тут я не настільки побоююсь того, що на нас чекає цього року принаймні поки триває війна. Поки триває війна, допомога буде. Щойно завершуються військові дії, ось тут буде питання, чи буде план Маршалла 2.0 для України. Тому що відбудова України — це необхідна наступна стадія, без якої буде дуже важко повернутися до нормального мирного життя», — зауважив економіст.

Олег Пендзин також вказує на необхідність довгострокового плану відновлення для України після завершення війни: «По 2025 році у нас все закрито, а по 2026 році нічого немає і взагалі не зрозуміло, що буде. Якщо буде зупинка війни, все буде дуже сильно залежати від того, яким чином будуть далі формуватися відносини України та США, України і Європейського Союзу. Там дуже багато політики й дуже мало економіки».

Експерт називає «казочками» заяви про те, що в Україну підуть інвестори: «Я хочу сказати, що навіть і до війни, коли в Україні були дуже гарні безпекові умови, інвестори у нас в черзі не стояли. Тому що інвестиційний клімат — це не тільки безпека. Інвестиційний клімат — це захист приватної власності, це незалежна судова система, це правоохоронна система, що чітко працює, відсутність корупції. Це купа речей, яких в Україні сьогодні немає. І якщо в когось є ілюзія, що після закінчення активної фази бойових дій раптом ці речі будуть вирішені миттєво, то це не так. Тож з якого дива сюди прийдуть інвестори?».

Пендзин зазначає, що треба бути свідомим, що макроекономічна, макрофінансова допомога буде знижуватися, потреба в фінансуванні безпеки і оборони буде лишатися, що буде призводити до величезних диспропорцій всередині країни.

Він нагадав, що голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев заявив, що нам треба 50 млрд доларів, які ми отримали на 2025 рік розтягнути ще, як мінімум, на два роки, адже фінансування навряд чи буде.