Рекордні ціни на газ. Що з ними не так, і як це впливає на Україну?

Ще навесні минулого року така ринкова ціна природного газу здавалася абсолютно фантастичною.

Тоді, після досить м'якої зими, в європейських підземних сховищах залишалося ще багато газу, адже напередодні того опалювального сезону, побоюючись зриву нового контракту на транзит через Україну, європейські оператори та «Газпром» запаслися ресурсом під зав'язку.

Транзитний договір був успішно підписаний, все видихнули з полегшенням, і вже в лютому 2020 року біржова вартість газу в Європі опустилася нижче 100 дол., а до травня вона зменшилася ще вдвічі.

Значний внесок у процес падіння попиту на енергоносії через гальмування економіки вносили і карантинні обмеження, що застосовуються державами для боротьби з пандемією COVID-19.

В умовах низьких спотових цін газпромівський газ, що поставляється в Європу за довгостроковими контрактами, здавався дуже дорогим.

Його ціна тоді прив'язувалася до вартості нафти з тимчасовим лагом. Хоч нафта в той час теж подешевшала, але плавне зниження ціни газу за контрактом здавалося багатьом контрагентам російського монополіста недостатнім.

Пам'ятається, в травні 2020 року навіть президент Білорусі Олександр Лукашенко обурювався, що йому продають природний газ по 127 дол., тоді як в Німеччині він коштує 70 дол. А що тоді говорити про таких антагоністах РФ, як Польща…

Зважаючи на вищенаведене нікого не здивувало епохальне для сучасного європейського газового ринку рішення Стокгольмського арбітражу, винесене 30 березня 2020 року. Згідно з ним, була заднім числом скоригована формула ціни на газ, що поставляється до Польщі по газопроводу «Ямал-Західна Європа».

Позов був поданий польською компанією PGNiG ще в 2015 році, а рішення суду надійшло дуже вчасно. «Газпром-експорт» змушений був переглянути ціну на свій газ, починаючи з 1 листопада 2014 року, і повернути PGNiG переплату в розмірі 1,5 млрд дол. Відповідно до нової формули, ціна стала приблизно на 85% залежати від середніх біржових котирувань.

Ґрунтуючись на рішенні арбітражу, «Газпром» скорегував майже всі свої контракти в Європі. Зниження цін, яке настало, не могло не радувати споживачів. Наприклад, прем'єр-міністр Болгарії Бойко Борисов у березні 2020 року із задоволенням зазначав, що, завдяки доповненню до чинного контракту, ціна на газ для його країни знизилася на 40%, починаючи з серпня 2019 року, і продовжувала опускатися.

Однак європейські лідери не врахували факту, що біржові ціни на газ, до яких вони прив'язали газпромівські контракти, можуть швидко змінюватися як вниз, так і вгору, причому, як з'ясувалося пізніше, на них впливають самі несподівані чинники.

Опалювальний сезон 2020/21 минув більш-менш спокійно. Світова економіка, «прибита» локдаунами, поступово почала подавати ознаки відновлення. Поступово підвищувався і попит на енергоресурси – спочатку в Азії, потім і в інших регіонах.

Першою ластівкою майбутнього цінового стрибка стало зростання котирувань газу на хабі TTF до 335 дол. за тисячу кубометрів в січні 2021 року. Правда, тривога виявилася недовгою, і до весни спотові ціни знизилися до прийнятних 250 дол.

Нова хвиля зростання газових цін почалася в липні поточного року та триває донині. Експерти називають такі чинники, що сприяють її підтримці:

Азія завжди була привабливим ринком для продавців газу через більш високу маржинальність. Попит на газ в багатолюдному регіоні зріс так стрімко, що ціна на нього стала вища за європейську приблизно на третину.

Тому весь скраплений природний газ, не пов'язаний контрактами, пішов саме в Азію, а поставки СПГ до Європи в першій половині 2021 року виявилися на 18% нижчими в порівнянні з аналогічним періодом 2020-го.

У боротьбі з викидами парникових газів, в ЄС введені квоти, які підприємства, зокрема й електростанції, змушені купувати за великі гроші.

Ціна цих квот за останній рік потроїлася. Це стимулювало попит на газ з боку енергетиків, адже вуглецевий слід при його спалюванні значно менший вугільного.

Волатильність біржового газового ринку, яка стрімко зросла, привернула спекулятивний капітал, що розглядає гру з ф'ючерсами лише як інструмент отримання прибутку за короткий термін.

Прив'язавши ціну газу за довгостроковими контрактами до спотових цін, «Газпром» втратив мотивацію до збільшення експорту в Європу.

Раніше при зростанні біржових цін він прагнув продавати там більше ресурсу, максимізуючи прибуток.

Зараз «Газпром» не зацікавлений в зниженні цін в Європі, а свої гроші він і так цілком отримає.

Наприклад, на початку року російська компанія планувала діяльність виходячи з контрактної ціни газу 170 дол. за тисячу кубометрів, до серпня, завдяки споту на рівні 500-600 дол., газпромівська планова ціна підросла до 269,6 дол.

Нове коригування розрахунків очікується в жовтні цього року.

Отже, «Газпром», не збільшуючи натуральні обсяги продажів, зможе за підсумками 2021 року додатково отримати понад 2 млрд дол. прибутку.

Тому російський монополіст і його європейські партнери особливо не переймаються довгою сертифікацією «Північного потоку-2» і не пориваються виконувати додаткові заявки. Нинішня кон'юнктура газового ринку в Європі їх цілком влаштовує.

У поточній ситуації, що динамічно розвивається, неможливо зробити точний прогноз щодо подальшого впливу газових цін на економіку нашої країни. Зрозуміло, що цей вплив негативно позначиться на газоємних галузях промисловості – електро- і теплоенергетиці.

Головне питання, яке наразі хвилює населення, – чи зможемо ми пройти опалювальний сезон без істотних фінансових втрат?

Уряд України запевняє, що ціни на тепло та гарячу воду не підвищаться. Для цього з «Нафтогазом України» й Асоціацією міст підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері постачання населенню теплової енергії і гарячої води.

Згідно з цим документом, місцева влада зобов'язується не піднімати тарифи, а центральна – забезпечити фінансову підтримку.

Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що країна готова до опалювального сезону на 90%, підземні сховища газу заповнені на 60% до позначки 18,5 млрд кубометрів, і цього цілком достатньо.

Водночас чуються і деякі тривожні дзвіночки, що навівають сумніви щодо безпроблемного проходження зими. Перший із них пов'язаний не з газом, а з вугіллям. План накопичення цього енергоносія, затверджений Міністерством енергетики, зірваний.

Станом на 4 жовтня на складах ТЕС всього 713 тис. тонн вугілля, що в 3,55 рази менше від запланованого. Водночас запаси зменшуються, а 18 блоків теплоелектростанцій не працюють через відсутність палива. Не буде вугілля, не вистачить і газу.

Ще про один дзвіночок повідомило 4 жовтня видання «Економічна правда». За даними видання, «Нафтогазу» все ж не вистачає 4 млрд кубометрів газу для проходження опалювального сезону, а також у компанії немає грошей на його покупку за нинішніми цінами.

Тому уряд вирішив передати «Нафтогазу» 51 млрд гривень як компенсацію за анбандлінг. Причому 48 млрд з цієї суми повинен сплатити «Оператор газотранспортної системи України». Чи зможе наш газовий монополіст придбати на цю суму відсутній ресурс – велике питання.