Системи і комплекси ППО України в 2022 році

У першій частині статті про ППО ми розповіли, з чого складається та як працює протиповітряна оборона. Сьогодні ж поговоримо, які системи та комплекси ППО має Україна в 2022 році.

В Україні ППО поділяють за завданнями, які вони виконують. У нас є 2 системи:

1. ППО Військово-повітряних сил — призначені для захисту повітряного простору та важливих об'єктів інфраструктури.
2. ППО сухопутних військ, що призначені для прикриття військ на полі бою.

На озброєнні перших стоять системи середнього радіусу дії, у других переважно малого та ближнього радіусу.

На озброєнні ППО ВПС України стоять:

• Наземні зенітно-ракетні та артилерійські комплекси: С-300 ранніх модифікацій, модернізовані С-125 «Печора», «Бук» М-1, зенитні установки ЗУ-23.
• Винищувачі: Су-27, Міг-29 озброєні ракетами Р-60, Р-73, Р-27.
• Радіолокатори різного призначення.

На озброєнні ППО Сухопутних військ України стоять:

• Пересувні комплекси: «Оса-АКМ», Зенітні самохідні установки (ЗСУ) «Шилка», та «Тунгуска», Стріла-10, зенітні установки ЗУ-23. І переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) «Стріла» та «Голка».

Також нещодавно в розпорядження ЗСУ надійшли або невдовзі надійдуть:

• Німецький комплекс ближнього радіусу дії IRIS-T SLM
• Комплекс ближнього радіусу NASAMS 2 із США (очікується або вже прибув до України негласно)
• Американські ЗРК малого радіусу MIM-23 «Hawk» з Іспанії
• Французькі ЗРК малого радіусу «Crotale»
• Німецькі ЗСУ «Gepard»
• Британські Stormer HVM із ракетами «Starstreak»
• Американські ПЗРК «Stinger»
• Британські ПЗРК «Starstreak»
• Французькі ПЗРК «Mistral»
• Польські ПЗРК «Grom» та «Piorun»
• Протидронова система VAMPIRE із США

Французький ЗРК «Crotale»

Як бачимо з цього великого списку, оновлення систем ППО України у воєнний час відбувається швидко, але непослідовно.

Фактично ми беремо все, що є від хоч і модернізованого, але все ж таки прийнятого на озброєння в 1960 році ЗРК Hawk до сучасного IRIS-T SLM випробування якого закінчилися тільки в 2015 році.

ЗРК «Hawk», модернізована класика з 60-х

Природно, що після закінчення війни постане питання утримання та обслуговування всього цього «зоопарку», і тоді вся застаріла або малоефективна техніка буде списана. На її місце закуповуватимуться (а може й вироблятимуться в Україні. – Ред.) інші комплекси.

Німецький «Gepard», те саме що й радянська «Шилка», тільки набагато кращий і молодший

Так, може, крім того, деякі розробки вже існують.

В Україні виробляються і ракети (КБ «Промінь» та «Радіонікс») та радари (підприємство «Іскра»). Потрібно лише об'єднати всі елементи в один комплекс, як це зроблено для NASAMS. Але поки що це лише проект, який навіть не має назви.

Є назви проєкту ЗРК великої дальності «Кільчень». Це розробка КБ «Південне». Але окрім передбачуваних характеристик та документації поки що нічого немає.

В Україні немає зенітно-ракетних комплексів, які можна було б віднести до далеких. Таким міг би вважатися С-300, але українські моделі ПТ та ПС – це ранні модифікації середини 70-х років, яким бракує сучасних ракет і радарів.

Як далекобійний засіб нам би дуже став у нагоді американський «Петріот» з дальністю від 90 до 160 кілометрів залежно від типу ракет і з можливостями перехоплення балістичних ракет.

Але розраховувати на отримання комплексу, вартість якого навіть не мільйони, а мільярди, поки що не доводиться.

Основу ППО України у 2022 році складають комплекси далекого радіусу С-300 ПТ/ПС/В1, що залишилися після розвалу СРСР, та дивізіон С-300, відданий Словаччиною навесні 2022 року.

Також є застарілі, хоч і модернізовані комплекси С-125 і Бук-М1.

До складу комплексу також входять три окремі радари: РЛС огляду, РЛС наведення та низьковисотний виявник 5Н66М — радар, який піднімається на спеціальній вежі на 25 метрів над землею. Завдяки цьому С-300 може боротися з крилатими ракетами.

Якщо ви думали, що число «300» означає дальність, на якій комплекс збиває цілі, ви помилялися, це максимальна (інструментальна) дальність виявлення радара 5Н64.

Такий вигляд має частина комплексу С-300. Тут лише 3 пускові установки та один радар, але зверніть увагу на кількість допоміжної техніки

Головна слабкість комплексу С-125 у тому, що одночасно він може відстежувати і стріляти тільки по одній цілі. Сучасні комплекси можуть відстежувати та вражати безліч цілей одночасно.

*120 кілометрів, це дальність для старого радянського радару 9С18 «Купол», а 350 — для українського 79К6 «Пелікан», прийнятого на озброєння у 2007 році. Так, Україна вміє та може робити РЛС.

По нові комплексі IRIS-T SLM NASAMS ми докладно писали в цьому матеріалі.

Комплекс (!) Бук-М1. Насправді, це не одна машина. На фото: командний пункт, станція виявлення та цілевказівки «Купол-М1», самохідна вогнева установка, пускозарядна установка, транспортна машина

Дальність роботи комплексу ППО — ключова характеристика, але вона залежить від багатьох факторів і не завжди за табличними даними можна зрозуміти, на якій відстані комплекс здатний знищити ціль.

Перше, дальності бувають різні. Дальність виявлення залежить від радара і завжди більша за дальність, на яку може бути запущена ракета. До того ж, на озброєнні комплексу може бути відразу кілька ракет з різними характеристиками, тому і дальність поразки цілі буде різною.

Друге, дальність також залежить від самої цілі і того, де саме вона знаходиться. Зазвичай, якщо у характеристиках не зазначений тип цілі, мають на увазі якусь «типову ціль».

Для радянських ЗРК зазвичай це «літак типу F-15», довжиною 19,4 і розмахом крила 13 метрів.

Для F-16, який майже в 2 рази менший, дистанція виявлення буде меншою. Для літаків з елементами «стелс» набагато менше.

До того ж має значення і висота й напрямок польоту. З різних ракурсів літак або ракета мають різну «ефективну площу розсіювання». Та й для ракети є різниця зближуватися з ціллю чи наздоганяти її.

Третє, дальність залежить і від режиму роботи радіолокатора.

В основному це мобільні комплекси, завдання яких прикривати свої війська від літаків та гелікоптерів. Для цього вони повинні мати можливість рухатися так само швидко, як і інші бойові підрозділи.

Велика дальність та висота поразки цілі їм не потрібна. Основна їхня здобич — штурмовики та гелікоптери, які літають низько.

Радянський ЗРК «Оса»

«Оса» — старі радянські ракетні комплекси, прийняті на озброєння в 70-х роках минулого століття. Але їх багато, і вони ще можуть послужити.

Зазвичай до малої дальності відносять зенітну артилерію та переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК). Вони справді стріляють недалеко, зате їх може бути багато і вчитися користуватися такими засобами можна швидко. Але є й мобільні машини.

Самохідна зенітна установка «Шилка». Серійне виробництво було розпочато у 1964 році

Жодна зенітна ракета не дає можливості ураження цілі 100%. І жодна система не гарантує, що всі ракети чи літаки будуть виявлені та збиті.

Адже розвивається не лише ППО, але крилаті ракети, літаки та гелікоптери.

Нападник завжди має технічні та тактичні прийоми подолання протиповітряної оборони. Деякі з них завжди працюють.

Це дуже простий прийом, достатньо випустити більше ракет, аніж може перехопити комплекс ППО. Частина буде збита, але частина точно прорветься. З пілотованою авіацією так не працює, пілотів намагаються берегти. Але запустити багато крилатих ракет і/або безпілотників одночасно, це тактика, що часто використовується.

Цей прийом працюватиме і проти старих систем, не здатних «бачити» багато цілей, так і проти найсучасніших радарів, які відстежують сотні цілей одночасно. У другому випадку просто не вистачить ракет збити все.

Другий метод, що часто використовується, — прослизнути непоміченим. Для цього літаки та крилаті ракети намагаються подолати небезпечну зону на максимально можливій висоті, ховаючись за радіогоризонтом та рельєфом. Але на малій висоті вони одразу потрапляють у зону дії ПЗРК.

Також можна знизити можливість виявлення, використовуючи технології «стелс». Це можуть бути спеціальна форма, радіопоглинаючі покриття або використання прозорих композитних матеріалів.

Але тут лідирує США та інші розвинені країни, та сама росія не може похвалитися (точніше тільки хвалитися і може. – Ред.) наявністю реальних успіхів. Хіба що крилата ракета Х-101 використовує деякі прийоми зниження помітності радіолокації, але при її розмірах це не надто допомагає.

Це прийом, у якому ціль атакують одночасно з різних напрямів у розрахунку на те що, що ППО не зможе відстежувати всі цілі.

Таку тактику часто використовується росія. Проти старої радянської техніки іноді спрацьовує, але проти сучасних комплексів, здатних відстежувати сотні цілей одночасно — ні.

Союзники роблять велику роботу в аналізі ситуації, навчанні персоналу передачі та сучасних та застарілих (для БПЛА згодиться) комплексів. Але системі ППО Україні бракує кількох дуже важливих елементів.

У країнах НАТО завдання ППО виконує переважно авіація. На фото F-16 з ракетами AIM-120 AMRAAM літак ДРЛВ E-3 Sentry

Це спеціалізовані літаючі радари. Для такого літака проблеми «радіогоризонту» не існує — згори видно все.

Такий літак може перебувати довго в повітрі (Американський E-3 Sentry від 6 до 11 годин з дозаправкою) оглядаючи обстановку в радіусі 400 км і якщо необхідно зі швидкістю недоступною для наземних систем прибути в потрібне місце.

На озброєнні України є старі радянські винищувачі Су-27 і Міг-29 і найстаріше в них електроніка. Радари не дозволяють виявляти цілі на великій дальності, а ракети не використовують активне самонаведення.

Якщо дати українським пілотам відносно сучасні літаки з ракетами, що працюють за принципом «вистрілив і забув», вони набагато краще справлятимуться з перехопленням та знищенням цілей. А якщо допомагатимуть їм літаки ДРЛВ, ефективність збільшитися в рази.

Щоб закрити небо України ППО, бракує авіаційної складової. Найскладнішого та найдорожчого елемента. Але правильніше сказати, поки що бракує.