Як цукор захопив світ: від работоргівлі до змови корпорацій

Цукор є у складі величезної кількості продуктів: консерви, кетчуп, майонез, суші, салямі, чипси й це допомагає виробникам примножувати свої прибутки в десятки разів. Лікарі б’ють на сполох і кажуть, що всім нам треба зменшувати споживання солодкого, але людство продовжує сидіти на цукровій голці.

У цій статті розповімо, як стосунки людства з цукром стали настільки складними.

Також доступна відеоверсія цього матеріалу 👇

Любов до цукру — це абсолютна природна річ, яку заклала еволюція. Солодкий смак означає більше калорій в їжі, а отже й більше сил. Це зараз ми маємо у доступі супермаркети, де дуже просто знайти їжу на будь-який смак, в доісторичні часи пошук харчів потребував величезних ресурсів. Наприклад, що простіше: вполювати бізона чи знайти солодкі фрукти, які дають швидкий заряд енергії? Відповідь очевидна.

Водночас фруктоза, яка з'являється під час розщеплення цукру у фруктах, активує процес збереження жиру в організмі. У часи палеоліту зайвий жир для тогочасних людей був точно перевагою, а не проблемою.

Іншими словами, більше цукру — більше шансів, що ти зможеш вижити й передати свої гени наступним поколінням. Тому бажання їсти солодке — це один із механізмів еволюції, який забезпечував виживання людства як виду.

Але проблема виникає тоді, коли цукру стає забагато. Людина не була створена, щоб щодня споживати по 80 грамів цукру — а саме скільки його приблизно їдять українці, і це ще не найгірший показник у світі. До речі, ВООЗ рекомендує споживати не більше 50 грамів на добу, а краще взагалі 25.

Чому ж ми тоді їмо так багато цукру?

По-перше, солодка їжа запускає нашу систему винагороди, завдяки якій ми отримуємо дофамін. З'їв шматочок шоколадки — отримав свою дозу позитивних емоцій. Мозок запам'ятовує, що призвело до такої події та просить нас повторити її ще раз, а доступність солодкої їжі дозволяє нам дуже просто повестися на таке бажання і з’їсти ще один шматочок.

Навіть якщо ми не голодні, нас може надалі тягнути до солодкого. Щоб протистояти цьому потягу, нам потрібно пригнічувати нашу природну реакцію на вживання цієї смачної їжі. Простіше кажучи — забороняти собі солодке. За це відповідають гальмівні нейрони, які зосереджені в префронтальній корі. Але дослідження на щурах показали, що дієти з високим вмістом цукру можуть змінити гальмівні нейрони: щури, яких годували цукром, були менш здатні контролювати свою поведінку та ухвалювати рішення.

Але це проблема сучасного часу. Раніше ж пересічна людина не мала такого доступу до цукру й тому не мала змоги страждати від цукрової залежності. То як же цукор захопив світ?

Історія цукру починається у VIII тисячолітті до нашої ери на острові Нова Гвінея, де люди вперше культивують цукрову тростину. Спершу вони просто жують її сирою, щоб відчути солодкий смак.

Приблизно через дві тисячі років цукрова тростина потрапляє на територію Філіппін та Індії, і в I столітті нашої ери індійські селяни отримують солодку масу темного кольору з тростинного соку. Приблизно в той же час греки та римляни використовують кристалізований цукор як ліки для розладів травлення.

У I тисячолітті нашої ери, цукор продовжує поширюватися світом: у 600-х роках його починають виробляти в Персії, Середземномор'ї та Китаї, а у 800-х цукрову тростину активно вирощують в Іспанії та на Сицилії.

У наступні 500 років, цукор захоплює все більше й більше територій і стає одним із найголовніших товарів Азії, десь на одному рівні з прянощами та дорогоцінними металами.

Але справжній цукровий бум відбувається у XV столітті, коли португальці вперше завозять цукор в Новий Світ і засновують першу цукрову плантацію в Бразилії. Там португальські виробники досягають технологічного прогресу: вони створюють нову конструкцію млина, який може працювати за допомогою тварин, води чи навіть вітру. Ще вони використовують новий метод рафінування цукру, який дозволяє їм досягнути більших масштабів виробництва.

І це запускає работоргівлю. У 1583 році Сан-Томе — португальська острівна колонія, яка розташована біля західного узбережжя Африки, розуміє, що не може конкурувати з бразильським темпами виробництва цукру, і перемикається на інший тип торгівлі — рабами. Африканців починають перевозити в Бразилію для роботи на місцевих цукрових плантаціях. Приблизно 12,5 млн людей були перевезені через Атлантику, і майже дві третини з них потрапили на цукрові плантації.

У них, до речі, були найгірші умови праці. Середня тривалість життя раба на цукровій плантації була 7-9 років. Раби працювали скрізь: саджали, доглядали, збирали, обробляли та перевозили цукор. І це все під спекою і в жахливих умовах.

Для рабів цукор — це смерть через 10 років, а для європейських колонізаторів — це «солодке золото». Видобуток цукру у Середземномор'ї занепав, адже виробництво в Новому Світі стало в рази прибутковішим завдяки рабській праці. Це породило так звану трикутникову торгівлю. От як вона працювала:

• європейці везли в Африку мідь, сукно, зброю та амуніцію, яку продавали в обмін на рабів;
• потім, рабів переправляли через океан до Америки, для роботи на плантаціях
• продукцію з плантацій — той самий цукор, а ще каву, тютюн, бавовну — переправляли в Європу, де ці товари продавалися за нечувані гроші.

Споживання цукру продовжує рости й у XVII столітті. Європейці знайомляться з кавою та шоколадом, що також підсилює популярність цукру. Попит на цукор росте, ціни падають, відповідно залежність від работоргівлі тільки збільшується.

Жителі у Філадельфії, Лондоні та Парижі завдяки пресі отримують більше й більше інформації про повстання рабів і дізнаються про жахи рабського труда. Набирає обертів аболіціонізм — рух за скасування рабства. Аболіціоністи бойкотують цукор, вирощений рабами в Америці, і це збільшує попит на цукор, який вирощують в Індії без використання рабської праці.

Американські аболіціоністи виступають за виробництва кленового цукру. У 1789 році деякі жителі Філадельфії погоджуються купувати кленовий цукор за фіксованими цінами в надії сприяти розвитку галузі. Уряд США закликає американців робити вдома кленовий сироп і уникати солодощів, які продаються в магазинах.

У 1807 у Британії, завдяки десяткам петицій із сотнями тисяч підписів парламент ухвалює рішення про заборону работоргівлі на підконтрольних йому територіях. У тому ж році, американський президент Томас Джефферсон підписує законопроєкт, який забороняє ввезення рабів до США.

Але рабство залишається в таких регіонах:

• у Британській Вест-Індії до 1834;
• у французьких колоніях до 1848;
• у США до 1866 року;
• на Кубі до 1886 року;
• в Бразилії до 1888.

І до 1860-х років половина цукру, який споживали робітники в Європі та Північній Америці, все ще вироблялася рабами.

Водночас зростає популярність цукру, виготовленого з буряку. У 1747, німецький хімік Маргграф відкриває, що у корені цієї рослини є кристали цукру, але тільки у 1801 його студент Ахард вперше видобуває цукор з буряків на комерційному рівні.

І це напряму впливає на Україну і її цукрових магнатів.

Цукрова промисловість у нас зароджується у XIX столітті. Цукор починають робити з буряку, а перші заводи виникають у 1820-х роках.

Щодо звання першого цукрового українського заводу існує дискусія: більшість дослідників згадує завод у селі Трощин Канівського повіту, який побудували у 1824 році, коли інші автори впевнені, що перша цукроварня працювала в сусідньому селі Бучак і була заснована у 1822 році. Приблизно тоді ж з'являється цукроварня в селі Плужники сучасної Івано-Франківської області.

Взагалі, такі перші цукрові заводи засновували поміщики-кріпосники, щоб підвищувати свої доходи. Це було набагато вигідніше, ніж продавати зерно. Цукор було простіше транспортувати на далекі відстані й він коштував набагато дорожче: кожна десятина цукрових буряків давала у 6-8 разів більше доходів, ніж десятина зернових.

З часом цукром почали займатися і власники величезних земельних маєтків. Вони створювали великі технологічно-прогресивні заводи завдяки інноваційній техніці, яку закупали в Німеччині.

Українські цукрові магнати стали першими бізнесменами України. На підросійській Україні найбільш успішними в галузі стали роди Терещенків і Харитоненків.

У 1870 році Терещенки заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків». У них було 5 заводів.

Сім'я Терещенків отримувала величезні прибутки: у середині 1880-х лише від діяльності спільного товариства отримували прибутку близько на 750 тис. карбованців.

На початку XX століття родина Терещенків мала у своєму розпорядженні вже 11 цукрозаводів, на яких виробляли 9-10% цукру російської імперії.

Терещенки стали одними з найбільших українських меценатів. Їхня доброчинність почалася з рідного міста Глухова. Микола Терещенко приблизно 23 роки керував містом і за цей час пожертвував близько 1,5 млн рублів на його розвиток.

Терещенки побудували в місті ремісниче училище, дві гімназії, інститут для вчителів, приміщення для місцевого банку, церкву, притулок для сиріт і лікарню.

Після переїзду Миколи та частини родини до Києва, вони продовжили свою меценатську діяльність і вклалися в будівництво чоловічої гімназії, початкового училища, приміщень Київського політехнічного інституту і Київського художньо-промислового і наукового музею. Терещенки також активно займалися колекціонуванням мистецтва. Наприклад, донька Миколи Варвара Ханенко разом зі своїм чоловіків зібрала унікальну приватну колекцію, з якої народився відомий музей Ханенків.

Та й сам Київ Терещенки забудовували цілими кварталами.

Інший відомий рід цукрових підприємців — сумчан Харитоненків — на піку свого успіху міг похвалитися 7 цукровими заводами та торговим домом «І. Г. Харитоненко з сином», головна контора якого розташовувалася в Сумах. Він забезпечував цукром Центр, Південь, Сибір і Далекий Схід та мав представництва як в російській імперії, так і за кордоном — в Османській імперії та Ірані.

Харитоненки також приділяли багато уваги добродійності: вони профінансували заснування дитячого притулку для дівчат-сиріт, селянський банк, гуртожиток для студентів Харківського університету, реальне училище, церкву в с. Нижня Сироватка, жіночу гімназію, дитячу лікарню, кадетський корпус, собор та навіть перший бетонний міст у Сумах.

Ідучи історією цукру, ми підходимо до головного питання:

Добре, з підприємницькою стороною зрозуміло — цукор швидко став прибутковим бізнесом в усьому світі. А от як людство перейшло з однієї ложки цукру на тиждень до 5 щоденно — цікаве питання.

У XIX столітті індустріалізація поставила питання харчування робітників, які змушені були працювати на заводах по 14-16 годин. Як їх годувати, щоб вони почувалися ситими та щасливими? Рішення просте — цукор.

На той час, якість дієти визначалася лише кількістю калорій, а цукор був швидким і дешевим способом набрати їхню потрібну кількість. Армійські лідери також зрозуміли цю перевагу цукру та масово почали додавати солодке до армійських раціонів. Так почався ріст індустрії солодощів, шоколаду та газованої води.

Ось і весь секрет. Хочеш більше заробити — більше виробляй — це більше годин роботи, а це більше цукру для продуктивності. І все це стало початком цукрової голки.

Авжеж, люди розуміли, що велике споживання цукру — це шлях до ожиріння та хвороб. Навіть на початку XIX століття медики розуміли зв'язок між цукром, ожирінням та станом, яким ми зараз знаємо як діабет другого типу.

Сучасна медична думка стверджує, що надмірне споживання цукру приводить до надмірної ваги та ожиріння, підвищеного рівня цукру в крові та артеріального тиску. Усе це є факторами ризику виникнення серцевих захворювань. Крім того, цукор часто пов'язують з діабетом другого типу. І хоча нема підтвердження, що цукор напряму викликає діабет, людина має більше шансів захворіти на нього, якщо вона фізично неактивна та має надмірну вагу чи ожиріння. А ці стани дуже часто з'являються через непомірне споживання цукру.

Не дивлячись на такі знання, людство все одно дозволило ввести себе в оману. У 60-х роках минулого століття компанія відома сьогодні як Sugar Association, заплатила трьом вченим з Гарварду суму, еквівалентну сучасним 50 тис. доларів, щоб вони опублікували огляд досліджень щодо цукру, жирів та хвороб серця. У них науковці применшили вплив цукру на захворювання серця і зробили цапом-відбувайлом насичені жири. Про це дізналися лише у 2016 році, коли документи, які підтверджують цю інформацію, опублікували в журналі JAMA Internal Medicine.

У 2015 році The New York Times опублікували статтю, де розкрили, що Coca-Cola фінансувала на мільйони доларів дослідників, які намагалися применшити зв’язок між солодкими напоями та ожирінням. Наступного року, Assosiated Press повідомила, що виробники цукерок Butterfingers, Hershey and Skittles фінансують дослідження, які стверджують, що діти, які їдять цукерки, важать менше, ніж ті, хто їх не їсть.

Велика брехня завжди ходить поряд з великими грошима.

Тому не дивно, що величезні корпорації, успіх яких побудований на цукрі, готові порушувати етичні норми та витрачати мільйони, щоб приховати правду про вплив цього продукту.

Наприклад, у 2022 році чистий дохід Coca-Cola зріс на 11% і досягнув 43 млрд доларів. Nestlé продає кондитерських виробів на 8 млрд швейцарських франків, а напоїв типу Nescafe, Neste and Nesquik на 25 млрд.

Цукор входить і до складу неочевидних продуктів, типу молочних продуктів з низьким вмістом жиру, кетчупу та соусів для салатів. Навіть їжа, яку презентують як здорову – гранола, протеїнові батончики, знежирені йогурти — містить великі обсяги цукру. Усе це — величезна індустрія, яка заробляє мільйони, рекламуючи солодощі як щось приємне чи святкове (згадайте легендарну новорічну рекламу Кока-коли) чи додаючи непомітно цукор, щоб запустити нові лінійки продуктів.

Попри всі негативні моменти, яких було багато в історії цукру, він не є абсолютним злом. Нікому не треба відмовлятися від цукру повністю — лише контролювати, скільки ви його споживаєте. Від однієї цукерки чи шматочку торта на день народження ви не захворієте на діабет чи наберете 10 кілограмів, особливо, якщо маєте фізичну активність та збалансовано харчуєтеся. Раціон з достатньої кількості складних вуглеводів, клітковини, білків, насичених і ненасичених жирів дозволить вам відчувати себе добре та змінить ваші стосунки з цукром — ви перестанете постійно мріяти про ще одну шоколадку, а зможете насолодитися двома шматочками, яких вам вистачить на день. Можна їсти все — але контрольовано.