Як перевезти свій бізнес на Захід України

Близько 30% компаній влаштувалося у Львівській області. Завдяки їм у регіоні було створено майже 700 нових робочих місць.

Finance.ua поспілкувався з підприємцями, які вирішили перевезти виробництво саме у Львівську область. Дізналися у них, чому обрали саме цей регіон, чим їм допомагає місцева влада, і які під час релокації виникають труднощі.

Працюючі підприємства, які сплачують податки – бажані гості у будь-якому регіоні. Не дивно, що місцева влада всіляко допомагає їм освоїтися на новому місці.

«Ми збираємо інформацію про ключові потреби: необхідна площа приміщення, висота стель, потужності споживаної електроенергії та інше. Виходячи з цього формуємо базу придатних для них об'єктів і даємо прямі контакти власників цих приміщень. В середньому на кожен запит, що надходить, ми даємо по 10-15 пропозицій», — розповідає Finance.ua керівник відділу інвестиційної політики Львівської ОДА Орест Фільц.

Якщо знайти потрібне приміщення одразу не вдається, то на період воєнного стану львівські чиновники обіцяють безкоштовно надати склади для зберігання обладнання. Щоб власники компаній мали можливість спокійно, без метушні визначитися з майбутньою локацією.

Після переїзду, за словами Фільца, бізнес також може розраховувати на допомогу влади з тимчасовим розселенням співробітників, які приїхали, пошуком персоналу, оформленням дозвільних документів: реєстрація, перереєстрація, сертифікація продукції, внесення КВЕД-ів до списку критичного імпорту та інших паперів, необхідних для роботи.

Заявку на релокацію компанії можна оформити на порталі ДП «Прозорро.Продажі» або звернувшись безпосередньо до місцевої обласної адміністрації обраного регіону. Якщо цікавить Львів та область, то Фільц пропонує дзвонити та писати йому безпосередньо: +380680681751

Ось історії трьох внутрішньо переміщених компаній, які вже скористалися львівською гостинністю.

Олексій Хоц (праворуч) та його партнер В'ячеслав Колесніков (ліворуч). Фото надане героєм публікації

Олексій Хоц володіє часткою у «ОТС Україна» — компанії, яка понад 20 років виробляє промислові одно- та двосторонні клейкі стрічки.

Їх застосовують при упаковці, герметизації (у тому числі будівель), маркування зон та інших потреб. Вони продаються майже у всіх будівельних супермаркетах України: «Епіцентр», «Нова Лінія», «Олді», а також у невеликих господарських магазинах.

Серед її клієнтів багато промислових підприємств: виробників холодильного, торговельного та іншого обладнання. Чверть продукції йде на експорт.

Хоц має два партнери по бізнесу: В'ячеслав Колесніков, з яким вони разом керують ним усередині країни, а також бельгійська компанія Option Tape Specialtie — головний співвласник «ОТС Україна» та постачальник сировини для виробництва.

Після початку війни головний партнер допоміг перевезти частину співробітників української компанії та їхні сім'ї до Бельгії (всього 25 осіб), а Хоц та Колесніков зайнялися евакуацією виробництва на Захід України.

Раніше воно роташовувалося у Києві за адресою Миколи Краснова, 27. Там «ОТС Україна» орендувала приміщення площею близько 1300 кв. м, де до війни працювали 42 особи.

Рішення про релокацію бізнесу було ухвалено за кілька днів. Поблизу Києва тоді вже точилися бої, а потужності «ОТС Україна» перебували на заході столиці, ближче до Бучі та Ірпеня — тепер уже відомих усьому світу міст, у яких звірствували російські окупанти.

Зрештою партнери вирішили, що краще втратити гроші на переїзді, ніж просто чекати і сподівається, що нічого страшного не станеться.

«Нашою метою було зберегти обладнання, робочі місця та, головне, наш колектив, який формувався довгі роки. Співробітники – основний ресурс практично будь-якого бізнесу», – каже Хоц.

Прихильності до конкретної області на Заході України партнери не мали. Але вийшло так, що остаточне рішення про переїзд було ухвалено тоді, коли вони перебували у Львівській області та займалися відправкою за кордон сімей співробітників «ОТС Україна». Там же й звернулися до місцевої ОДА.

«Щиро кажучи, були здивовані ступенем участі, яку виявили співробітники обладміністрації. Враховуючи минулий, далеко не завжди позитивний досвід спілкування з різними держорганами, ми сподівалися, що нам хоча б не заважатимуть. Але в цьому випадку з нами комунікували молоді та відповідальні хлопці, які справді по-людськи намагалися допомогти. Постійно дзвонили, пропонували різні варіанти оренди», — ділиться враженнями бізнесмен.

Вислухавши його побажання до майбутнього приміщення, місцеві чиновники досить оперативно дали контакти потенційних орендодавців. Далі вже партнери самі зв'язувалися з ними і домовлялися про перегляди. Відповідні площі знайшлися у місті Великі Мости, що за 50 км від Львова.

До речі, крім львівської влади, засновникам «ОТС Україна» дзвонили та пропонували допомогу з інших західних регіонів України, куди ті навіть не зверталися.

«Один із недавніх дзвінків був із Рівненської області. Запитували, чи не хочемо ми перебратися до їхнього регіону. Говоримо, що вже переїхали. Вони вислухали з розумінням, але сказали, мовляв, якщо щось звертайтеся. Я навіть не знаю, звідки вони мають наші контакти, – розповідає Хоц. – Тобто області вже конкурують між собою за бізнес-переселенців.

І я вважаю, що це здорова та правильна конкуренція. Чим більше у регіоні підприємств, тим більше робочих місць та податків у місцеву скарбницю».

Був у цій історії з переїздом і неприємний момент. У Львівській ОДА партнерам дали контакти людей в Укрпошті, які мали допомогти з машинами та вивезенням обладнання. Було підписано відповідний договір. За 4 дні до дати переїзду Укрпошта підтвердила подачу машин. Щоб встигнути в строк, потрібно було провести велику роботу: демонтувати верстати, упакувати товар, сировину.

«Ми залучили майже всіх співробітників, хто на той момент був у місті. А таких було небагато, бо хтось пішов служити у ЗСУ, хтось у тероборону. Усі роботи проводилися під звуки сирен та гуркіт гармат», — згадує Хоц.

Але за кілька годин до того, як мало початися завантаження, Укрпошта все скасувала. Аргументували тим, що поряд ідуть бої, і це надто ризиковано. Партнерам терміново довелося шукати вантажівки самостійно.

У результаті насилу вдалося знайти і «зафрахтувати» 11 вантажних фур. Оренда однієї коштувала в середньому 60 тис. гривень.

Переїзд розпочався на 4 дні пізніше, ніж заплановано, що, за словами Хоца, змусило бізнесменів похвилюватися, оскільки в умовах війни це великий строк, за який може статися багато чого.

Першу машину партнери завантажили у Києві 18-го, а останню розвантажили у Великих Мостах 28 березня. Ще тиждень зайняло встановлення обладнання на новому місці. Частково виробництво вже працює, і компанія відвантажує продукцію. Хоча через війну продажі впали приблизно на половину від попереднього рівня, зізнається Хоц.

З Києва на Львівщину переїхало 10 співробітників «ОТС Україна». Ще стільки ж компанія найняла серед місцевих і продовжуватиме розширювати штат далі.

Загалом партнери раді, що релокація відбулася і, якби не історія з Укрпоштою, були б повністю задоволені її проведенням. Тому тим, хто планує пройти цей шлях, Хоц рекомендує на кожному етапі шукати альтернативні варіанти.

«Знайшли одного перевізника? Про всяк випадок обговоріть можливість переміщення вашого бізнесу хоча б ще з одним. Як показав мій досвід, один може підвести. Те саме з новим приміщенням. Розгляньте хоча б один запасний варіант. Завжди є ризик, що потенційний орендодавець в останній момент може передумати чи збільшити ціну», — радить підприємець.

Андрій Черуха. Фото надане героєм публікації

Андрій Черуха – засновник компанії, яка з 2009 року виробляє український етнічний одяг під брендом ETNODIM: чоловічі та жіночі вишиванки, вишиті сукні.

На початок російського воєнного вторгнення ETNODIM випускав 1500-2000 виробів на місяць. 95% продукції продавалося в Україні, решту експортували до кількох країн.

Офіс, основний магазин та виробництво підприємства, в якому працює 55 осіб, перебували у Києві. Усі цехи розміщувалися на 400 кв. метрів площі на вулиці Кирилівській.

У середині березня поблизу впала одна з випущених по Києву російських ракет. Після цього Черуха став думати, як і куди евакуювати якщо не виробництво, то хоча б склад із готовою продукцією. Адже її там було на мільйон гривень.

«Це досить дорогий актив і при цьому не надто об'ємний — все можна було запакувати та вивести однією вантажівкою», – каже підприємець.

Продукцію було вирішено перемістити до Львова. З приміщенням допоміг приятель – у того була своя студія звукозапису, яка на той момент була порожньою. Черуха купив стелажі та обладнав там тимчасовий склад.

Кілька днів зі своїми співробітниками розкладав перевезений товар, а потім повідомив у соцмережах про те, що ETNODIM має готову продукцію і її, як і раніше, можна замовляти в інтернет-магазині компанії. І народ відгукнувся, посипалися замовлення.

«За 4-5 днів ми зрозуміли, що товар закінчується. І щоб було чим торгувати, потрібно терміново перевозити та відновлювати виробництво», – продовжує бізнесмен.

Насамперед перевезли запаси льону, лекала, зразки моделей, ноутбуки, на яких зберігалися розробки компанії, та частково швейне обладнання.

Спочатку в планах було евакуювати всі потужності, у тому числі й великі вишивальні машини, які довелося б перевозити вантажними фурами та десь розміщувати. Тож за допомогою у пошуках приміщення для нового цеху Черуха звернувся до Львівської ОДА.
«Після цього мені передзвонили майже з кожного районного центру області із пропозиціями розмістити там своє виробництво. Пропонували і приміщення для цехів, і гуртожитки для співробітників», — розповідає фундатор ETNODIM.

Але допомога місцевої влади не знадобилася. Через знайомих він знайшов у Львові місцеве швейне виробництво, у якого були потужності, що простоювали. Власники цього підприємства передали у розпорядження Черухи одне зі своїх ательє разом із обладнанням. Додавши до наявних там потужностей свої, які частково були перевезені з Києва, підприємець налагодив роботу цехів пошиття та вишивання одягу, на що пішов приблизно тиждень часу.

Зараз у львівській філії ETNODIM працює 20 співробітників, які перебралися зі столиці та її околиць. Черуха всіх забезпечив житлом. Частина людей продовжують працювати у Києві та області.

«Ми розвезли їм по будинках швейні машини, постачаємо матеріали, а вони шиють невеликі партії та відправляють нам Новою Поштою. Тобто більшість нашої команди так чи інакше задіяна і зараз. Навіть ті, хто не переїхав до Львова», – каже підприємець.

Переїзд обійшовся його компанії у понад 200 тис. гривень. Щодо обсягів продажу, то тут ETNODIM вже зміг відновити довоєнний рівень. Причому активно купують не лише в Україні, а й за кордоном.

Більше того, частка експорту зросла з 5% до 60%. Зараз компанія продає свої вироби по всій Європі та США. Якщо раніше за кордоном їх купували переважно представники українських діаспор, то сьогодні, коли Україна опинилася у центрі світової уваги, серед клієнтів з'явилося багато тих, хто тут ще ніколи не був.

Найближчим часом засновник ETNODIM має намір відновити виробництво і у Києві. Але тепер компанія має надійного партнера у Львові.

«Люди вже знайомі з особливостями нашої продукції і можуть шити для нас одяг. А взагалі, я переконався в тому, що на Заході України живуть гостинні люди, які завжди готові допомогти у скрутну хвилину», – підсумував Черуха.

За 17 років роботи компанія «Матролюкс» змогла стати одним із найбільших в Україні виробників ортопедичних матраців з часткою ринку 35-38%.

До початку війни вона виготовляла до 4 тис. виробів на добу, які продавали близько 4 тис. дилерів.

Головний офіс та всі цехи розташовувалися у Дніпрі на 20 тис. кв. м, де працювало близько 1 тис. співробітників.

Наразі компанія переміщує частину виробництва до Львова. Одна з ліній уже переїхала та випускає продукцію.

Рішення про релокацію було ухвалено на початку березня. Головним приводом для переїзду стала, звісно, війна.

Керівництво компанії вирішило евакуювати частину потужностей у безпечніший регіон. Але другорядною причиною її виконавчий директор Дмитро Шамін називає логістичні переваги Заходу України.

Після початку війни переміщення вантажів Україною сильно подорожчало і ускладнилося. Для «Матролюксу», котрий активно займався благодійністю, це стало проблемою.

«Ми безкоштовно зі складів відправляли матраци до притулків та лікарень Дніпра, Києва, Львова, Одеси, Івано-Франківська, Вінниці. За кілька тижнів вони стали закінчуватися, а попит, навпаки, зростав. Плюс наші західні дилери обривали телефони запитами на матраци для переселенців», – розповідає Шамін.

Постачання сировини (в основному з Європи) та готової продукції в регіони перетворилося на справжнє випробування. Тому частину виробничих потужностей компанії вирішили перенести на захід, ближче до кордонів, а саме до Львова.

«Чому туди? Головних причин три: хороша транспортна розв'язка, наявність логістичних центрів та чуйність місцевої влади. Львівська ОДА оперативно відгукнулася на нашу заявку про релокацію та одразу запропонувала допомогу», – каже виконавчий директор «Матролюкс».

Місцева влада допомогла знайти приміщення площею в 10 тис. кв. м на території одного із заводів. Туди компанія планує перевести частину цехів з виробництва матраців, ДСП та корпусних м'яких меблів. Якщо узагальнити, то до Львова переїде близько 30% її виробничих потужностей.

Поки що львівські цехи компанії розмістилися на базі регіонального складу «Матролюксу». Потужності підведеної до нього електролінії вистачило для живлення додаткового обладнання, там є рампа та зручний під'їзд для великогабаритного транспорту.

Насамперед туди перевезли обладнання для виробництва топерів — тонких матраців. Саме вони були найбільш популярні за волонтерською лінією. Цех з їх виробництва компанія запустила через тиждень після переїзду.

Зараз на базі того ж складу йде монтаж складнішого обладнання для виробництва великих матраців, пружин до нього та інших компонентів. Це машини, які повинні працювати автоматично, синхронно та вимагають більш тонкого налаштування.

Монтажем займаються 20 співробітників, які переїхали до Львова з Дніпра та його околиць разом із сім'ями – основна робоча група, яку компанія забезпечила житлом.

Ще стільки ж співробітників львівської філії «Матролюкс» набрано з-поміж місцевого населення, і за планами компанії до кінця травня ця цифра повинна зрости до 70.

Вантажними фурами на захід країни вже перевезено понад 100 тонн обладнання, сировини та матеріалів. Точну суму, витрачену на переїзд, Шамін назвати не береться, оскільки процес ще не завершений. Але вона вже точно перевалила за 1 млн гривень.

Кілька порад, якими керівник «Матролюксу» готовий поділитися з підприємцями, які займаються виробництвом і лише планують переміщати свої потужності.

Окрім таких критично важливих факторів для вибору нового місця, як електрика, під'їзні шляхи, стоянка для транспорту, Шамін рекомендує чітко визначити кількість людей, готових переїхати та розпочати роботу.

Наприклад, у випадку «Матролюксу» бажання перебратися до Львова спочатку виявили близько 100 людей. Виходячи з цієї кількості керівництво компанії і будувало план подальших дій. Але за фактом переїхало уп'ятеро менше людей, і цей план довелося коригувати на ходу. Кадрове питання вирішувалося терміново вже на місці.

«Не потрібно одразу брати до штату 30 вантажників. Не факт, що для всіх потім буде робота. А їх пошук та найм – це час та гроші. Зрештою вийде дорожче, — міркує директор «Матролюксу». — Ми, наприклад, спочатку хотіли розвантажувати та монтувати обладнання самотужки і шукали для цього людей. Але за кілька днів відмовилися від цієї ідеї. Найняти спеціалізовану мувінгову компанію виявилося швидше, дешевше та ефективніше».

Керівництво компанії вірить у перемогу України та не збирається повністю йти з Дніпра. Навпаки, «Матролюкс» готує там свої потужності до сезонного сплеску продажів.

«Але Захід України — один із найбільш ємних регіонів щодо споживання нашої продукції, і ця тенденція зберігатиметься. Там зараз багато внутрішньо переміщених людей. Частина з них, певен, залишиться тут жити. Це відкриває нам нові ринки. Плюс наявність виробництва у прикордонному регіоні позитивно вплине на собівартість нашої продукції», — резюмує Шамін.