Відповідальність жінки за кредит чоловіка: чи доведеться сплачувати чужі борги

Відповідно до статті 65 Сімейного кодексу України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого, якщо одержане за цим договором майно використано на потреби родини⁠. Отже, суд насамперед встановлює дві обставини:

• чи укладав чоловік кредитний договір в інтересах сім’ї;
• чи були отримані кошти фактично використані на сімейні потреби.

Важливі обидві умови. Недостатньо лише заявити, що чоловік узяв кредит «для родини». Потрібно також встановити, куди реально пішли гроші.

Так само придбання певного майна під час шлюбу ще не завжди доводить сімейний характер боргу. Суд оцінює призначення кредиту, рух коштів, обставини купівлі та фактичне використання придбаного майна.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 638/18231/15-ц провадження № 14−712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя передбачає солідарний характер зобов’язань, які виникли в інтересах сім’ї⁠. Солідарна відповідальність означає, що кредитор може вимагати погашення спільного боргу від:

• обох із подружжя одночасно;
• кожного окремо;
• одного з них у повному обсязі.

Такі правила виконання солідарного обов’язку закріплені у статті 543 Цивільного кодексу України⁠.

Якщо один із подружжя самостійно виконав усе спільне зобов’язання, він може вимагати від іншого відшкодувати належну частину сплаченого. Таке право зворотної вимоги передбачає стаття 544 Цивільного кодексу України⁠. Однак солідарна відповідальність не виникає лише через наявність зареєстрованого шлюбу. Кредитор або інша зацікавлена сторона повинні обґрунтувати зв’язок кредиту з потребами сім’ї.

Закритого переліку сімейних потреб у законодавстві немає. Суд оцінює кожну ситуацію окремо. Про сімейний характер кредиту можуть свідчити витрати на:

• придбання житла для спільного проживання;
• купівлю автомобіля, яким користується родина;
• ремонт спільного будинку або квартири;
• лікування чоловіка, дружини чи дітей;
• навчання дітей;
• оплату оренди житла;
• погашення іншого спільного зобов’язання;
• придбання меблів, техніки та інших речей для сімейного користування.

Наприклад, чоловік отримав кредит, а через кілька днів усю суму переказав продавцю квартири, у якій надалі проживала сім’я. У такій ситуації є суттєві ознаки того, що кошти були отримані та використані в інтересах родини.

Інший приклад: кредитні кошти спрямували на ремонт спільного житла, а це підтверджують договори з підрядниками, чеки та банківські платежі. Такий борг також може бути врахований як сімейний.

Водночас назва товару або послуги сама по собі не визначає правовий статус боргу. Автомобіль може використовуватися всією родиною або лише чоловіком у його особистому бізнесі. Ноутбук може бути сімейною покупкою, робочим інструментом або особистою річчю. Значення мають конкретні обставини.

Кредит, використаний виключно на особисті потреби чоловіка, за загальним правилом не створює обов’язків для дружини. Йдеться, зокрема, про ситуації, коли кошти були витрачені на:

• особисті покупки чоловіка;
• відпочинок, не пов’язаний із потребами сім’ї;
• азартні ігри;
• погашення його особистих дошлюбних боргів;
• приховані від родини витрати;
• діяльність, від якої сім’я не отримала майна або іншої вигоди.

Наприклад, чоловік оформив онлайн-кредит і того ж дня переказав кошти на власний рахунок у букмекерській компанії. Якщо це підтверджується банківськими виписками, дружина може доводити, що гроші не використовувалися в інтересах сім’ї.

Але самого твердження про особисті витрати недостатньо. Суд оцінюватиме докази: рух коштів, призначення платежів, листування, чеки та інші матеріали.

Кредит, оформлений чоловіком до реєстрації шлюбу, зазвичай залишається його особистим зобов’язанням.

Саме укладення шлюбу не перетворює дружину на співпозичальницю та не змінює сторону кредитного договору. За статтею 520 Цивільного кодексу України заміна боржника у зобов’язанні можлива лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом⁠.

Однак може виникнути інше питання: що робити, якщо дошлюбний кредит чоловіка під час шлюбу погашався спільними коштами.

Наприклад, чоловік до весілля придбав квартиру в кредит, а після укладення шлюбу подружжя протягом кількох років виплачувало позику із загального бюджету. Дружина не стає автоматично боржницею за первинним кредитним договором, але під час поділу майна може порушувати питання про компенсацію частини спільних коштів, витрачених на особисте зобов’язання чоловіка.

Фактичне припинення спільного проживання не припиняє зареєстрований шлюб автоматично. Якщо чоловік узяв кредит після того, як подружжя перестало жити разом, але до офіційного розірвання шлюбу, суд досліджуватиме:

• коли припинилося спільне проживання;
• чи вело подружжя спільне господарство;
• чи існував спільний бюджет;
• чи підтримували сторони сімейні відносини;
• на що були витрачені кредитні кошти.

Тому неправильно стверджувати, що будь-який кредит після фактичного роз’їзду автоматично стає особистим. Вирішальним залишається його зв’язок із потребами сім’ї.

Важливо розрізняти особистий борг чоловіка і спільне сімейне зобов’язання.

За особистими зобов’язаннями одного з подружжя стягнення передусім звертається на майно, яке належить безпосередньо боржнику.

Якщо особистого майна недостатньо, кредитор може вимагати виділити частку чоловіка зі спільного майна подружжя. Таке правило встановлює стаття 73 Сімейного кодексу України⁠.

Наприклад, дружина не стає особистою боржницею за кредитом чоловіка, витраченим на азартні ігри. Однак кредитор може намагатися звернути стягнення на частку чоловіка у спільному автомобілі або квартирі, якщо іншого майна боржника недостатньо.

Якщо суд встановить, що договір укладено в інтересах сім’ї, а отримані кошти використано на її потреби, стягнення може бути звернене на спільне майно подружжя⁠. У такій ситуації значення має не лише те, хто формально підписав кредитний договір, а й те, яку вигоду від отриманих коштів дістала сім’я.

За загальним правилом цивільного процесу кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Особа, яка стверджує, що кредит є сімейним, має показати зв’язок між отриманими коштами та потребами родини. Дружина, яка заперечує спільний характер боргу, може надавати докази того, що кошти були використані чоловіком особисто. Найпереконливішими доказами можуть бути:

• банківські виписки;
• інформація про переказ кредитних коштів;
• договори купівлі-продажу;
• чеки та рахунки;
• документи про придбання житла або автомобіля;
• договори на ремонт;
• листування між подружжям;
• призначення платежів;
• документи про ведення бізнесу;
• історія операцій за кредитною карткою.

Свідчення родичів або знайомих також можуть оцінюватися судом, але зазвичай вони слабші за документи, які дозволяють простежити рух грошей.

Відсутність письмової згоди дружини сама по собі не означає, що кредит є особистим. Правила про письмову або нотаріальну згоду другого з подружжя стосуються передусім правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Водночас звичайне отримання кредиту не завжди означає розпорядження вже наявним спільним майном. Тому головним питанням залишається не наявність окремої письмової згоди, а мета та фактичне використання отриманих коштів.

Інша ситуація виникає, якщо разом із кредитним договором чоловік передає спільну квартиру або інше цінне майно в іпотеку чи заставу. Для правочинів щодо цінного спільного майна частина третя статті 65 Сімейного кодексу передбачає письмову, а в установлених випадках — нотаріально посвідчену згоду другого з подружжя⁠. Отже, потрібно розмежовувати:

• відповідальність за повернення кредиту;
• згоду на передачу спільного майна в іпотеку;
• право кредитора звернути стягнення на заставлене майно.

Це пов’язані, але різні юридичні питання.

Якщо дружина підписала договір поруки, її відповідальність виникає не лише через сімейний характер кредиту, а на підставі окремого договору з кредитором. За статтею 553 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником⁠.

Якщо інше не встановлено договором поруки, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники⁠. Тому навіть якщо чоловік витратив кредит на особисті потреби, дружина-поручитель може бути зобов’язана його погашати відповідно до підписаного договору поруки. Перед підписанням такого документа потрібно перевірити:

• максимальний розмір відповідальності;
• строк дії поруки;
• чи поширюється вона на проценти та інші платежі;
• чи може банк змінювати умови кредиту;
• у яких випадках порука припиняється.

Кредит на підприємницьку діяльність одного з подружжя не можна автоматично визнати ані особистим, ані сімейним. Суд може враховувати:

• хто є власником бізнесу;
• хто підписав кредитний договір;
• для чого були потрібні кошти;
• яке майно придбали;
• чи використовувалося воно сім’єю;
• чи надходив дохід до сімейного бюджету;
• чи погоджував другий із подружжя відповідні витрати.

Наприклад, чоловік отримав позику на обладнання для власної підприємницької діяльності. Сам факт того, що зароблені гроші надалі витрачалися на родину, ще не обов’язково робить кредит сімейним.

Водночас якщо кредитні кошти були вкладені у спільний сімейний бізнес або за них придбано майно, яке стало спільним активом подружжя, це може свідчити про сімейний характер зобов’язання. Результат бізнесу також не є єдиним критерієм. Невдалий проєкт не стає особистим боргом лише тому, що не приніс прибутку.

Борг за кредитною карткою може складатися з різних витрат:

• оплати продуктів;
• комунальних послуг;
• ремонту;
• особистих покупок;
• переказів;
• зняття готівки.

Тому весь борг за карткою не завжди можна автоматично визнати спільним або особистим. Наприклад, чоловік використав 30 000 грн кредитного ліміту на ремонт спільної квартири, а ще 15 000 грн — на власну подорож. У разі суперечки суд може оцінювати призначення окремих операцій, а не лише загальний залишок заборгованості.

Найскладніше довести мету коштів, які чоловік зняв готівкою. У такій ситуації важливими можуть бути подальші покупки, листування, договори, чеки та інші непрямі докази.

Розлучення саме по собі не припиняє кредитного договору та не змінює його сторони. Якщо кредит був сімейним, колишнє подружжя може й надалі нести обов’язки перед кредитором. Домовленість між чоловіком і дружиною про те, хто надалі платитиме кредит, не обов’язково змінює права банку.

За статтею 520 Цивільного кодексу переведення боргу на іншу особу потребує згоди кредитора⁠.

Наприклад, під час поділу майна подружжя домовилося, що автомобіль і залишок автокредиту переходять чоловікові. Якщо банк не погодив заміну боржника, дружина, яка була співпозичальницею, може й надалі залишатися зобов’язаною перед банком, попри внутрішню домовленість із колишнім чоловіком.

Верховний Суд також наголошує, що при поділі спільного майна враховуються борги подружжя та зобов’язання, які виникли в інтересах сім’ї⁠.

Шлюбний договір може визначати майновий режим подружжя, порядок користування майном та взаємні обов’язки чоловіка і дружини.

Наприклад, сторони можуть погодити, що майно, придбане кожним із них за власні кошти, належатиме йому особисто, або встановити порядок компенсації платежів за кредитами.

Проте шлюбний договір не може автоматично:

• змінити сторону вже укладеного кредитного договору;
• перевести борг на одного з подружжя без згоди банку;
• позбавити кредитора вже набутого права;
• зробити спільне сімейне зобов’язання особистим у відносинах із кредитором.

Тому шлюбний договір корисний насамперед для регулювання внутрішніх майнових відносин між чоловіком і дружиною. Він не є абсолютним захистом від вимог банку.

Насамперед потрібно з’ясувати, на якій підставі кредитор висуває вимогу. Це може бути:

• визнання кредиту сімейним;
• договір поруки;
• статус співпозичальника;
• іпотека або застава спільного майна;
• вимога виділити частку чоловіка зі спільної власності.

Після цього варто отримати та проаналізувати:

• кредитний договір;
• договір поруки або іпотеки;
• виписки за рахунком;
• графік платежів;
• документи про рух кредитних коштів;
• договори та чеки на придбане майно;
• матеріали судової справи або виконавчого провадження.

Якщо дружина заперечує сімейний характер боргу, її позиція має ґрунтуватися не лише на тому, що вона не підписувала кредитний договір або не знала про нього. Більш переконливими можуть бути докази того, що:

• гроші не надходили до сімейного бюджету;
• кошти були переказані на особисті рахунки чоловіка;
• кредит використано на азартні ігри чи особисті покупки;
• придбане майно використовував лише чоловік;
• на момент отримання кредиту подружжя вже не вело спільного господарства;
• родина не отримала майна, послуг або іншої вигоди.

Довідки про доходи можуть доповнювати позицію, але самі по собі не доводять, що сім’я не користувалася кредитними коштами.

До кредитних вимог може застосовуватися позовна давність, однак її не можна автоматично рахувати як три роки від першого пропущеного платежу. Загальна позовна давність становить три роки⁠, але дата початку її перебігу залежить від умов кредиту. Суд може враховувати:

• графік платежів;
• дату прострочення кожного внеску;
• кінцевий строк повернення кредиту;
• вимогу про дострокове погашення;
• часткові платежі;
• визнання боргу;
• спеціальні правила перебігу строків під час воєнного стану.

Крім того, суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони спору, зробленою до ухвалення рішення⁠. Тому сам факт того, що від отримання кредиту або першого прострочення минуло три роки, ще не означає автоматичної відмови кредитору.

Приклад 1. Кредит на сімейний автомобіль

Чоловік під час шлюбу взяв 400 000 грн у кредит. Кошти одразу перерахували автосалону. Автомобіль використовували обоє з подружжя для роботи, поїздок і потреб дітей. Такий борг може бути визнаний сімейним, навіть якщо договір підписав лише чоловік, а автомобіль зареєстрували на нього.

Приклад 2. Онлайн-кредит на азартні ігри

Чоловік отримав 50 000 грн і перерахував їх на рахунок онлайн-казино. Дружина про кредит не знала, а сім’я не отримала від нього жодної вигоди. За наявності підтвердних виписок такий кредит має ознаки особистого боргу чоловіка.

Приклад 3. Дошлюбна іпотека

Чоловік придбав квартиру в кредит за два роки до шлюбу. Після весілля платежі здійснювалися із загального сімейного бюджету. Дружина не стає автоматично позичальницею за дошлюбним кредитом, однак може заявляти вимогу про компенсацію частини спільних коштів, витрачених на його погашення.

Приклад 4. Дружина підписала поруку

Чоловік узяв кредит на розвиток власного бізнесу, а дружина підписала договір поруки. Бізнес закрився, кошти сім’я не отримала. Попри особисту мету кредиту, банк може вимагати погашення від дружини на підставі договору поруки.

Приклад 5. Змішані витрати за кредитною карткою

Чоловік використав кредитний ліміт у 80 000 грн. Половину витратив на ремонт спільного житла, решту — на особисті покупки. У такій справі важливо досліджувати конкретні транзакції. Не обов’язково весь борг матиме однаковий правовий статус.

Дружина не зобов’язана автоматично повертати будь-який кредит чоловіка лише через перебування у шлюбі. Проте борг може стати спільним, якщо буде встановлено, що:

• кредит оформлено в інтересах сім’ї;
• отримані кошти фактично використано на її потреби.

У такому разі відповідальність подружжя може бути солідарною, а стягнення — звернене на спільне майно.

Якщо ж чоловік витратив гроші виключно на особисті цілі, дружина не повинна відповідати за кредит як співборжниця. Водночас кредитор може претендувати на особисте майно чоловіка або його частку в спільній власності.

Окремі правила діють, якщо дружина підписала поруку, стала співпозичальницею або дала згоду на передачу спільного майна в іпотеку. Тому в кожній ситуації потрібно перевіряти не лише кредитний договір, а й призначення коштів, рух платежів та всі додаткові документи.